Утворення - Українська національна державність та її збройний захист (лютий 1917-1920 роки) Боротьба за державність...


Утворення
союзу РСР
1 серпня 1922 р. оргбюро ЦК РКП(б) створило комісію для підготовки до чергового пленуму ЦК питання про взаємозв’язки договірних республік. До складу комісії входили В. Куйбишев (голова), Г. Орджонікідзе, Х. Раковський,

Г. Сокольников, Й. Сталін, а також представники від національних республік. Україну представляв Г. Петровський.

Сталін подав комісії проект резолюції, цілковито побудований на ідеї "автономізації", який було надіслано в республіки для обговорення. Сталінський проект підтримали Вірменія і Азербайджан, а Грузія рішуче виступила проти, Білорусія утрималась. Гострі заперечення проект викликав в Україні з боку Х. Раковського і Г. Петровського, яких підтримали деякі члени ЦК КП(б)У. Проте, перший секретар ЦК Компартії України Д. Мануїльський без погодження з ЦК КП(б)У 4 вересня 1922 р. надіслав листа Сталіну, в якому повністю підтримував ідею "автономізації". З жовтня 1922 p. політбюро ЦК КП(б)У нарешті висловилося проти "автономізації", за незалежність УСРР у складі союзної держави, але водночас, підкоряючись партійній дисципліні, давало згоду на вступ УСРР до складу РСФРР на умовах "автономізації", якщо на цьому буде наполягати ЦК РКП(б).

24 вересня 1922 p. комісія оргбюро прийняла запропонований Сталіним проект резолюції "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками" і затвердила його в основній редакції [18, с. 297]. Це рішення, підкреслювалось у постанові, "не публікується, а передається національним центральним комітетам як циркулярна директива, для його проведення в радянському порядку через ЦВК або з’їзди Рад згаданих вище республік до скликання Всеросійського з’їзду Рад, на якому декларується воно, як побажання цих республік". Йшлося про те, щоб суто партійне рішення, прийняте при зачинених дверях, нав’язати представницьким органам національних республік, видати його нібито за їх власне бажання.

26 вересня 1922 p. проект резолюції, матеріали його обговорення в ЦК компартій республік і протоколи засідань, комісії оргбюро ЦК РКП(б) були надіслані в Горки Леніну, який через хворобу не брав участі в роботі комісії. Ознайомившись з усіма документами, Ленін у листі Л. Каменєву для членів політбюро ЦК РКП(б) виступив проти сталінського проекту "автономізації" і запропонував принципово інший шлях об’єднання, утворивши "новий поверх у вигляді федерації незалежних республік, де найвищим органом Союзу буде загальнофедеральний ЦВК".

Резолюція оргбюро була перероблена у відповідності з ленінськими зауваженнями, хоча Сталін і назвав їх прямолінійно "національним лібералізмом". Визнавалося об’єднання радянських республік у "Союз Радянських Соціалістичних Республік", найвищим органом якого називався Союзний ЦВК, а виконавчим – Союзний Раднарком. У такій редакції резолюцію й подали на пленум ЦК РКП(б), котрий 6 жовтня 1922 p. прийняв Постанову "Про взаємовідносини РСФРР із незалежними радянськими соціалістичними республіками", де вищим органом Союзу визнавався тепер Всесоюзний з’їзд Рад, який обирає федеральний ЦВК.

30 грудня 1922 pоку у Москві відкрився І Всесоюзний з’їзд Рад, який ухвалив рішення про утворення Союзу РСР і в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Згідно з цими документами чотири радянські республіки – РСФРР, УСРР, ЗСФРР, БСРР – утворюють одну союзну державу. Договір визначав структуру загальносоюзних верховних органів влади та їх компетенцію. Встановлювалося, що народні комісаріати розподілятимуться на союзні, союзно-республіканські та республіканські. Остаточне затвердження Декларації про утворення СРСР і Союзного договору перенесли на II Всесоюзний з’їзд Рад. Це викликалося необхідністю перевірки постанов, що приймаються, потребою їх доопрацювання.

І з’їзд Рад обрав Центральний виконавчий комітет Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів. 88 членів ЦВК СРСР представляли УСРР. Обрано було також чотирьох голів ЦВК, у тому числі від України – Г. Петровського. Так закріплювалося утворення єдиної союзної держави – Союзу РСР.


А
Перебудова

державного апарату

^ УСРР: найвищі

та місцеві органи

державної влади

й управління
наліз діяльності Всеукраїнських з’їздів Рад за цей період свідчить, що з’їзд був верховним органом влади УСРР. Своїми законодавчими актами Всеукраїнський з’їзд Рад визначав основний напрямок діяльності всіх органів української держави як у центрі, та і на місцях. Його рішення мали характер директив і найвищу юридичну силу. Але з утворенням СРСР він мусив керуватися постановами Всесоюзних з’їздів Рад, директивами

всесоюзних і республіканських з’їздів Комуністичної партії та пленумів ЦК.

Невпинне посилення партійного керівництва усіма державними структурами позначалося і на роботі Всеукраїнських з’їздів Рад. Змінювався партійний склад з’їзду. Якщо на V Всеукраїнському з’їзді Рад (лютий-березень 1921 p.) поряд з більшовиками засідали 13 представників інших партій (УКП, лівих есерів, бунду та ін.), то на VI з’їзді (грудень 1921 p.) їх уже було тільки двоє, а починаючи з VII з’їзду Рад (грудень 1922 p.) представницький орган України стає суто однопартійним – більшовицьким [22, с. 101, 154]. Плюралістична політична система знищується, утверджується монопольне становище РКП(б) і КП(б)У.

Всеукраїнський з’їзд Рад розглядав і розв’язував найважливіші питання відбудови промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, фінансів, культурного будівництва тощо. Значне місце в роботі Всеукраїнських з’їздів Рад займали проблеми перебудови державного апарату УСРР у зв’язку із уведенням непу і утворенням Союзу РСР.

Так, VIII Всеукраїнський з’їзд Рад (січень 1924 p.) накреслив шляхи подальшого розвитку народного господарства України, ратифікував Договір про утворення СРСР і прийняту другою сесією ЦВК СРСР Конституцію Союзу РСР, доручив ВУЦВК переглянути Конституцію УСРР відповідно до союзної Конституції. Черговий IX Всеукраїнський з’їзд Рад (травень 1925 р.) розглянув широке коло питань у галузі господарського і державного будівництва, зміни в Конституції УСРР, викликані організацією у складі УСРР Молдавської АСРР. Починаючи з ІХ Всеукраїнського з’їзду Рад, на з’їздах стали заслуховуватися доповіді про діяльність уряду СРСР та обиратися від УСРР члени Ради національностей ЦВК СРСР. З 1926 р. змінилася періодичність скликання Всеукраїнських з’їздів Рад. Відтепер вони збиралися не щорічно, а один раз на два роки. Х Всеукраїнський з’їзд Рад (квітень 1927 р.) приділяв увагу розвитку сільського господарства, необхідним змінам у Конституції УСРР, політиці пожвавлення роботи Рад та інше. І Всеукраїнська конференція КП(б)У (жовтень 1926 p.), виходячи з рішень XIV з’їзду ВКП(б), накреслила ряд заходів щодо прискорення темпів індустріалізації і підвищення питомої ваги важкої промисловості в народному господарстві республіки. Х Всеукраїнський з’їзд Рад, виконуючи ці партійні директиви, повинен був конкретизувати їх і надати їм державно-правової форми.

XI з’їзд Рад у травні 1929 р. вже підбив підсумки індустріалізації і затвердив перший п’ятирічний план розвитку народного господарства УСРР. На цьому ж з’їзді було прийнято нову Конституцію Української СРР.

Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) як вищий орган державної влади УСРР у період між Всеукраїнськими з’їздами Рад у цей час відігравав важливу роль. У зв’язку з остаточним затвердженням у січні 1924 р. Конституції СРСР необхідно було внести відповідні зміни в компетенцію найвищих органів державної влади союзних республік. В Україні для вирішення такого завдання важливе значення мало Положення про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 року. Воно визначало порядок обрання ВУЦВК, строк повноважень, періодичність скликання сесій (не менше трьох разів на рік), основні принципи організації та діяльності Президії ВУЦВК. Цей законодавчий акт вперше прямо вказував, що Президія ВУЦВК в період між сесіями ВУЦВК є вищим законодавчим, виконавчим та розпорядчим органом влади УСРР.

Важливе місце посідав також затверджений постановою ВУЦВК у липні 1926 р. Наказ про порядок роботи Президії ВУЦВК, який визначав її склад і регламентував порядок скликання і ведення засідань тощо. Один із розділів Наказу присвячувався Малій президії ВУЦВК, що відігравала роль внутрішнього допоміжного і підготовчого органу.

У 1926–1929 рр. ВУЦВК, як і Всеукраїнський з’їзд Рад, чимало уваги приділяв розвитку промисловості (курсу на індустріалізацію), сільському господарству, культурному будівництву. Так, 23 листопада 1926 р. ВУЦВК своєю постановою доручив уряду УСРР вжити необхідних заходів до повного здійснення загальної освіти дітей віком 8–11 років. Багато уваги ВУЦВК приділяв питанням державного будівництва, удосконаленню роботи місцевих органів влади. ВУЦВК заслуховував на своїх сесіях звітні доповіді окружних виконкомів, райвиконкомів та окремих сільрад.

Утворення СРСР і "затвердження його Конституції" призвели до серйозних змін у системі органів державного управління Української СРР.

12 жовтня 1924 p. було затверджено нове Положення про Раднарком УСРР, згідно з яким він визнавався виконавчим і розпорядчим органом державної влади України. До складу Раднаркому УСРР входили: голова РНК, його заступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі, праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничо-селянської інспекції, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення), голова ВРНГ, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Визначалося коло осіб, які могли брати участь у роботі Раднаркому УСРР із правом дорадчого голосу. Слід зазначити, що Положення 1924 р. уперше так докладно визначило склад Раднаркому УСРР, чітко були означені й предмети відання Раднаркому УСРР.

Значно розширилась нормотворча робота Раднаркому УСРР у 1926–1929 роках. За цей період він видав велику кількість важливих постанов як самостійно, так і спільно з ВУЦВК.

Уряд України повинен був звітувати перед союзними органами. Президія ЦВК СРСР мала право скасовувати рішення українських установ. Траплялися випадки, коли республіка опротестовувала перед ЦВК СРСР рішення союзних органів, які порушували суверенні права УСРР. Із утворенням СРСР виникла необхідність внести зміни до системи органів галузевого управління всіх союзних республік, у тому числі й УСРР. У цей час наркомати Союзу РСР поділялися на дві групи: загальносоюзні (злиті) – єдині для всього Союзу й об’єднані (директивні), органами яких у союзних республіках були однойменні наркомати. До першої групи належали наркомати: закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів. Другу групу наркоматів становили: Вища рада народного господарства, наркомати продовольства, праці, фінансів, робітничо-селянська інспекція (РСІ).

Республіканськими залишались наркомати земельних справ, охорони здоров’я, соціального забезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.

Виходячи з такого розподілу наркоматів, ВУЦВК у вересні 1923 р. схвалив Постанову "Про перетворення центральних установ". Наркомзаксправ УСРР був реорганізований в управління уповноваженого Наркомату закордонних справ СРСР в Україні. У той же час управління уповноважених Наркомату фінансів РСФРР і Наркомату праці РСФРР при Раднаркомі УСРР перетворювались відповідно в Народні комісаріати фінансів і праці УСРР. У листопаді 1923 р. Укрекономраду реорганізували в Українську економічну нараду при Раднаркомі УСРР. Розвиток торгівлі за умов непу викликав необхідність створення Наркомату торгівлі УСРР. У червні 1924 р. був ліквідований Наркомпрод УСРР, а його апарат переданий Наркомвнуторгу УСРР. Збирання єдиного сільськогосподарського податку покладалося на Наркомат фінансів УСРР та його органи. У серпні 1923 р. Наркомат держконтролю УСРР було реорганізовано в Наркомат робітничо-селянської інспекції.

Усі ці перетворення вели в кінцевому підсумку до посилення централізації в управлінні. Особлива роль в цьому належала загальносоюзним наркоматам – наркоматам з "безроздільною владою". Надійними провідниками директив союзного центру були і директивні наркомами.

Практична робота по перебудові держапарату створила умови для вироблення Загального положення про народні комісаріати УСРР, яке було затверджено ВУЦВК 12 жовтня 1924 року. Закріпивши систему органів галузевого державного управління, Загальне положення визначало 11 народних комісаріатів і статус уповноважених загальносоюзних наркоматів при уряді УСРР, розподіляло наркомати на загальносоюзні і директивні, перелічувало предмети відання та межі повноважень наркоматів УСРР.

В Україні зростав центральний апарат державного управління. Усе більш вагомою в управлінні ставала роль комуністів, які обіймали керівні посади. Запроваджувалась практика беззаперечного підпорядкування директивам вищих органів, поступово формувалися елементи адміністративно-командної системи.

Характерною рисою цього періоду було перш за все завершення розпочатої ще в 1922 p. реформи адміністративно-територіального устрою УСРР, головною метою якої був пошук найбільш ефективної системи контролю за місцевим управлінням. Найскладнішим завданням цієї реформи став перехід від чотириступеневої системи управління (губернія – повіт – волость – село) до триступеневої (округ – район – село). Відбувався такий перехід поступово. Спочатку було підготовлено проект скасування в УСРР волостей і повітів та утворення замість них районів і округів. 12 квітня 1923 pоку ВУЦВК ухвалив Постанову "Про новий адміністративно-територіальний поділ України", якою скасував волості та повіти, затвердивши поділ на 53 округи і 706 районів. Одночасно зменшувалась кількість сільрад.

Зміни в адміністративно-територіальному устрої знайшли своє відображення і закріплення у відповідних законодавчих актах про місцеві органи влади. У 1923 pоці ВУЦВК затвердив положення про губернські з’їзди Рад та губвиконкоми, про окружні з’їзди Рад та окрвиконкоми, про районні з’їзди Рад і райвиконкоми, а також положення про сільські Ради. Цими актами було закріплено систему місцевих Рад та їх виконкомів, визначена організаційна структура різних ланок місцевих органів, а також форми і методи їх діяльності. Аналіз проведеної роботи було подано в Постанові ВУЦВК "Про підсумки і чергові завдання районування України" від 4 листопада 1923 pоку.

Наприкінці 1924 p. визріли умови для завершення адміністративно-територіальної реформи УСРР. Це питання було винесено на розгляд IХ Всеукраїнського з’їзду Рад, який відзначив, що адміністративно-територіальна реформа, розпочата в 1922 pоці, викликана завданнями поліпшення і скорочення держапарату і наближення його до населення. З’їзд вказав на необхідність завершити цю роботу переходом до триступеневої системи управління. Відповідно до постанови з’їзду Рад Президія ВУЦВК своїм рішенням від 3 червня 1925 p. скасувала губернії як адміністративно-територіальні одиниці. Відтепер територія Української СРР розподілялась на 41 округ, 680 районів, 10 314 сільрад. У тому числі було створено 12 національних районів і 549 національних сільрад: російських, німецьких, польських, єврейських та інших. У зв’язку зі скасуванням губерній ВУЦВК і Раднарком УСРР 17 березня 1926 p. прийняли рішення про ліквідацію губвиконкомів. Проте остаточно перехід до триступеневої системи управління в УСРР завершився лише на початку 1929 р.

У 1925 р. ВУЦВК затверджує положення про сільські Ради, положення про міські і селищні Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Перелічені акти чітко визначили права і обов’язки усіх місцевих органів державної влади УСРР, закріпили дальше розширення їх повноважень.

Як зазначалося на Х Всеукраїнському з’їзді Рад, зміцнення низових органів влади, надання їм значних адміністративних і фінансових прав значною мірою пожвавило роботу Рад. Разом із тим залишилося ще багато прорахунків у діяльності місцевих органів влади, що вимагали усунення.

Перш за все звернули увагу на сільські Ради – найбільш поширені органи влади. З метою їх зміцнення ВУЦВК і Раднаркомом УСРР було затверджено інструкцію про роботу комісій сільських Рад, де дано перелік комісій та визначено їх права і компетенцію. 12 жовтня 1927 pоку ВУЦВК було прийнято нове Положення про сільські Ради, яке значно розширювало діяльність сільрад. Великих повноважень набули вони в галузі землекористування і землевпорядкування. Сільські Ради в межах своєї компетенції ставали найвищими органами влади на підвідомчій їм території. Обирались вони на один рік. Виконавчим органом сільської Ради була президія у складі голови, його заступника і секретаря. Обиралися також двоє кандидатів у члени президії. Проте і за нових умов значний вплив на сільські Ради мала діяльність комітетів незаможних селян.

Того ж року ВУЦВК затвердив Положення про селищні Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, що створювало для них належну правову основу. Селищні Ради користувалися правами юридичної особи, відповідно до Адміністративного кодексу УСРР видавали обов’язкові для мешканців селища постанови.

Індустріалізація країни потребувала значної перебудови роботи міських Рад. Тому ВУЦВК 12 жовтня 1927 p. прийняв нове Положення про міські Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Міські Ради здобули право складати бюджети міст і розпоряджатися кредитами. Положення також надавало право міським Радам створювати районні Ради в межах міста.

Нове Положення про районні з’їзди Рад і районні виконавчі комітети значно розширювало компетенцію районних виконкомів у всіх галузях місцевого господарського і культурного будівництва, особливо у фінансово-податковій. Зростало значення райвиконкомів і в керівництві сільським господарством. 1 грудня 1928 pоку ВУЦВК прийняв також нове Положення про окружні з’їзди Рад та окружні виконавчі комітети. Основна увага тут приділялась окрвиконкомам, їх структурі та компетенції.

Значна кількість різноманітних законодавчих актів у галузі державного права, прийнятих в УСРР, надзвичайно ускладнювала діяльність органів влади і управління всіх рівнів. Ця обставина обумовила необхідність створення Адміністративного кодексу. Він був затверджений ВУЦВК 12 жовтня 1927 pоку і вводився в дію 1 лютого 1928 pоку. Адміністративний кодекс УСРР регулював широке коло суспільних відносин, пов’язаних із правами і обов’язками органів державного управління у взаєминах між ними, а також у відносинах цих органів із громадянами.


П
Військова реформа

1924–1928 років
ерехід до мирної господарської роботи позначився на становищі збройних сил. Було проведено скорочення Червоної армії і водночас накреслені заходи щодо її вдосконалення і зміцнення. Вся робота у збройних

силах запроваджувалася на основі постанов Х і XI з’їздів РКП(б).

У свій час укладення союзного робітничо-селянського договору між РСФРР і УСРР вимагало внесення змін до організації управління збройними силами в Україні. Виходячи з цього, Раднарком УСРР Постановою "Про командуючого всіма збройними силами на Україні і уповноваженого РВРР на Україні" від 25 січня 1921 р. встановив, що командуючий збройними силами в Україні, будучи начальником усіх військових частин, управлінь та установ Червоної армії, які перебували в Україні, разом із тим є уповноваженим РВРР і безпосередньо підпорядковується Реввійськраді республіки.

Нові умови викликали необхідність реформи збройних сил. Важливе значення мала розробка нових принципів комплектування Червоної армії. Першим кроком у цьому напрямку стала Постанова ВУЦВК "Пpo обов’язкову військову службу" від 3 січня 1923 року, видана на підставі декрету ВЦВК і Раднаркому РСФРР від 28 вересня 1922 pоку. У Постанові ВУЦВК говорилося: "Всі громадяни УСРР чоловічої статі, незалежно від їх місцеперебування, притягаються до проходження обов’язкової військової служби". Разом із тим цей акт закріплював принцип класового комплектування Червоної армії і флоту. Постановою визначалися строки проходження дійсної військової служби, порядок звільнення, перебування в запасі тощо.

У другій половині 1923 p. було визначено своєчасним перехід до міліційних начал у будівництві збройних сил. Із цією метою 8 серпня 1923 pоку ЦВК і Раднарком СРСР видали Декрет "Про організацію територіальних військових частин і проведення військової підготовки трудящих", де детально визначався порядок комплектування Червоної армії – так звана змішана система збройних сил (кадрові військові частини та територіальні військові формування).

Із метою розробки питань, пов’язаних із організацією територіальних формувань, а також допризовною позавійськовою підготовкою трудящих, постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 11 листопада 1925 p. при окрвиконкомах, де були розташовані територіальні частини, створюються спеціальні органи – постійні територіальні наради, в усіх інших округах – постійні наради з питань позавійськової підготовки трудящих.

У зв’язку із завершенням демобілізації та різким скороченням чисельності Червоної армії ЦК РКП(б) виробив план реформи збройних сил. Унаслідок проведення реформи розширилися і зміцніли, поряд із кадровою армією, територіальні формування, які в 1925 p. становили понад 50% усієї системи збройних сил, було реорганізовано інститут військових комісарів і в управлінні військовими частинами запроваджено принцип єдиноначальності.

Реформа Червоної армії охоплювала також реорганізацію військового управління. Перебудовувався центральний апарат і апарат військових округів. В Україні було скасовано губернські військові комісаріати і створено корпусні та дивізійні територіальні управління. Серйозні завдання у військовій галузі покладалися на місцеві органи державної влади. Активно розгорнулося будівництво національних військових частин.

Схвалений 18 вересня 1925 pоку ЦВК і Раднаркомом СРСР Закон "Про обов’язкову військову службу" підбив перші підсумки реформи Червоної армії й остаточно закріпив принцип централізованого будівництва Збройних сил СРСР як єдиної союзної держави.


П
Українізація

державного

і господарського

апарату УСРР
равовою основою всієї роботи з українізації апарату УСРР та забезпечення прав інших національностей стали Постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР "Про заходи забезпечення мов та про допомогу розвиткові української мови" від 1 серпня 1923 pоку і Декрет Раднаркому

УСРР "Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ", виданий 27 липня 1923 pоку. Підтвердивши рівноправність мов усіх національностей, що проживали в Україні, ВУЦВК і Раднарком УСРР встановили, що з огляду на чисельну перевагу населення, яке розмовляє українською мовою, вона є переважаючою для офіційних відносин. Визнавалося за необхідне посилити українізацію всього державного апарату республіки, накреслено широкий комплекс практичних заходів щодо переведення на українську мову діловодства центральних і місцевих органів та установ, вивчення працівниками державних установ української мови, забезпечення користування мовами більшості населення в місцевостях, де проживали нацменшості, із збереженням гарантій для решти національностей.

У травні 1924 pоку VIII Українська партійна конференція вказала на необхідність дальшого поглиблення і розширення роботи в галузі проведення національної політики і висування українських працівників на відповідальні посади. Вона ж запропонувала ЦК вжити заходів щодо посилення, роботи серед нацменшостей, створивши для цього необхідну матеріальну базу. На виконання цих рішень у державних установах, навчальних закладах організовувалася широка мережа гуртків і курсів вивчення української мови [17, с. 4].

30 квітня 1925 pоку ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли Постанову "Про заходи термінового проведення повної українізації радянського апарату". Усі радянські, профспілкові і громадські організації закликались до нового напруження сил для повного завершення плану українізації державного і господарського апарату. Усі державні установи і державні торговельно-промислові підприємства переводились на діловодство українською мовою "ступенево, але не пізніше як 1 січня 1926 року". В усіх республіканських відомствах, у місцевих органах засновувалися відомчі комісії з українізації. Було організовано також Всеукраїнську центральну комісію з керівництва українізацією.

Показово, що роботу з термінового проведення українізації довелося провадити Л. Кагановичу – довіреній особі Сталіна, який був направлений у травні 1925 pоку в республіку із завданням "зміцнити партійну організацію України". В Україні він протягом 1925–1928 рр. був генеральним секретарем ЦК КП(б)У. Каганович добре розумів, що процес "українізації" був для більшовицької партії лише тактичним засобом "зближення" з українським народом [8, с. 189].

На кінець 1925 pоку було досягнуто успіхів у справі "українізації" держапарату та культурно-освітніх установ. 78% шкіл соціального виховання на той час було переведено на українську мову навчання, технікуми українізовано на 39% і т. д. Завершилась українізація сільського держапарату. Щодо центрального, окружних і районних апаратів, то в них вже працювало понад 50% українців.

Поряд з українізацією радянського і господарського апарату провадилася значна робота щодо розвитку культури інших національностей, що проживали в Україні, забезпечення їх прав та інтересів. Із цією метою було організовано Центральну комісію в справах національних меншин при ВУЦВК і такі ж комісії на місцях. Практикувалося залучення трудящих інших національностей до радянського будівництва шляхом виборів до Рад, проведення національних конференцій, розгортання культурно-освітньої роботи мовами цих національностей, проведення справ у судах їх рідною мовою тощо. У місцях компактного проживання нацменшин створювалися національні адміністративно-територіальні одиниці.

Процес українізації викликав хвилю національного відродження, а найвідчутнішим його проявом став бурхливий розвиток гуманітарних наук, українського театру та літератури. Непередбаченим і небажаним для правлячої партії наслідком українізації виявилося невпинне зростання ролі української інтелігенції, яка незабаром зазнала нищівного удару. Першим постраждав талановитий український письменник М. Хвильовий. Слідом за ним під удар потрапив нарком освіти УСРР О. Думський, який вважав, що процес українізації йде дуже повільними темпами. Потім настала черга відомого економіста М. Волобуєва.

Період, коли стало можливим здійснення політики коренізації (українізації), був обмежений. Із формуванням наприкінці 20-х років командно-адміністративної системи під гаслами інтернаціоналізму та дружби народів у країні була реанімована з царських часів політика русифікації. Курс на злиття націй, примарною ознакою якого став висновок партійних теоретиків про формування нової історичної спільності – радянського народу, відзначався насильницькою асиміляцією націй в СРСР, занепадом національних культур, традицій та звичаїв.


^ Прийняття Конституції
  • oldrussian.ru/assistant-proffesor-sarma-valtere-academic.html
  • oldrussian.ru/research-projects-federally-funded-research-point-of-contact.html
  • oldrussian.ru/proposal-preparation-instructions-20.html
  • oldrussian.ru/82-formi-j-metodi-socalnogo-zahistu-derzhavn-fnansi.html
  • oldrussian.ru/natural-heritage-values-of-the-lake-eyre-basin-in-south-australia-4.html
  • oldrussian.ru/the-friends-of-the-manx-diabetes-centre-have-changed-their-name-to-friends-of-the-manx-diabetic.html
  • oldrussian.ru/-3-istoriya-gruzii.html
  • oldrussian.ru/pro-te-chi-snu-svt-sho-nas-otochu-a-v-tomu-chisl-lyudina-sama-po-sob-chi-produktom-dyalnost-rozumu-sho-nalezhit-yakjs-vishj-stot-abo-zh-kozhnomu-ok.html
  • oldrussian.ru/test-your-listening-skills.html
  • oldrussian.ru/veiledning-til-individuell-kartlegging-og-tiltaksplan-for-enslige-mindrerige-asylskereflyktninger.html
  • oldrussian.ru/modern-literal-version-of-the-new-testament-copyright-1999-by-g-allen-walker-5.html
  • oldrussian.ru/mnsterstvo-agrarno-poltiki-ukrani.html
  • oldrussian.ru/javtani-kell-az-j-fakults-tisztsgviselivel-valamint-a-gtfk-kari-figazgat-helyettesvel-10-48.html
  • oldrussian.ru/182-indicare-quali-termini-tra-le-seguenti-serie-disposte-orizzontalmente-si-avvicinano-al-significato-di-costante.html
  • oldrussian.ru/apie-tabak-turinys.html
  • oldrussian.ru/sunday-june-13-2004-cafe-jack.html
  • oldrussian.ru/2201differentiating-malignant-glioma-from-metastasis-using-regions-of-interest-generated-by-a-novel-diffusion-tensor-segmentation-algorithm.html
  • oldrussian.ru/3-rozpovd-vchitelya-pro-lyudske-ya-adresa-redakcjno-koleg.html
  • oldrussian.ru/13-johns-hopkins-university-common-application-2011-supplement-essay.html
  • oldrussian.ru/mnsterstvo-kulturi-turizmu-ukrani-nakaz.html