ЛІТЕРАТУРА - Соціальне супроводження як один з видів соціальної роботи з прийомними сім’ями (на прикладі лмцсссдм)



ЛІТЕРАТУРА:

1. Бурдье, П. Некоторые свойства полей [Электронный ресурс] / П. Бурдье / / Режим доступа : http://bourdieu.name/content/nekotorye-svojstva-polej. (станом на 25. 12.2010 р.)

2. Бурдье, П. Структура, габитус, практика [Электронный ресурс] / П. Бурдье / / Режим доступу : http://jourssa.ru/1998/2/4bourd.html. (станом на 25. 12.2010 р.)

3. Клименко, О. Суспільство споживання і мода [Електронний ресурс] / О. Клименко Режим доступу : http://www.ekpu.lublin.pl/naukidni/klymenko/ klymenko.html. (станом на 04.05.2010)

4. Приепа, А. Производство теории потребления [Текст] / А. Приепа / / Логос. – 2000. – № 4 (25). – С. 57-63. 5. Савельева, О. О. Социология рекламного воздействия. — М. : «РИП-холдинг», 2006. — 284 с.

Горяний К. С.

Наук. керівник: доктор історичних наук, професор Городяненко В. Г.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара


^ ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА СВІДОМОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

В контексті сучасного суспільного життя студентська молодь постає перед нами, як особливий суб’єкт суспільно-політичних відносин. Але на превеликий жаль в суспільстві постає проблема досконалого і якісного становлення політичної культури студентської молоді. Для початку акцентуємо увагу на виявленні поняття процесу соціалізації. Соціалізація – це процес становлення особистості, засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних даному суспільству, соціальній групі [5, с.328]. Теорія соціалізації може бути представлена у трьох формах, хоча жодна з них не є повністю незалежною від інших. По-перше, це може бути загальна теорія соціалізації. Вона переважно описує та пояснює на найзагальнішому рівні процес соціалізації, вилучаючи з нього сферу суб'єктивного. По-друге, це теорія політичної соціалізації - ставить завдання зрозуміти, як саме відбувається соціалізація в політичній сфері [4, с.91]. Проблемами соціалізації особистості почали займатися видатні західні психологи, зокрема такі як З. Фрейд, Е. Фромм, Е. Еріксон, Ж. Піаже та ін.. Психологічна ідея звертає увагу на ступінь і розвиток інтелекту особистості, як критерію соціалізації. Соціологічна ж думка навпаки надає соціалізації більш соціального забарвлення. Т.Парсонс вважав, що індивід інтерналізує норми та цінності в процесі спілкування зі "значимими іншими", в тому числі і перш за все з батьками. Відомі американські вчені М. Мід та Р. Бенедікт, досліджуючи процеси соціалізації, прийшли висновку щодо значення для індивідів переходів від однієї стадії життєвого циклу до іншої, від одного статусу до іншого, перш за все переходів від дитинства до юності та від останнього до зрілості. Особливу увагу вони приділяли дослідженню засобів впливу культури даного суспільства на характер та результати цих переходів, тобто життєвих змін [3, с.10]. Опрацювання загальнотеоретичних питань соціалізації у вітчизняній науці почалося лише з другої половини XX ст. З таких дослідників можна виділити Н. В. Андреєнкову, А. Г. Здравомислова, Л. С. Виготського, І. С. Кона, М. Головатого та інших, які досліджували соціальні фактори соціалізації особистості, роблячи акцент на засвоєння нею соціального досвіду. Важливо також зазначити, що особливу роль у формуванні особистості відіграє освіта. Навчаючись, діти отримують уявлення про державний устрій та політичну систему суспільства, правові норми і правові системи, права і обов’язки громадян [2, с.128].

Тепер, визначивши поняття «політична соціалізація» встановимо сутність поняття «політична свідомість». Слід зазначити, що даний термін виражає повноцінний результат політичної соціалізації – це є сформованим висновком процесу політичного становлення особистості. У Великому психологічному словнику свідомість розглядається як вища форма відображення дійсності, котра властива лише людям і пов’язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю. Свідомість є результатом суспільно-історичного розвитку людини [1, с.446]. Виходячи з цього, політична свідомість - це результат сприйняття суб'єктом тієї частини його навколишнього осереддя, що пов'язана з політикою й у яку включений він самий, а також його усвідомлювані дії та стани, пов'язані з політикою. У зарубіжній політичній науці поняття «політичної свідомості» набуло особливої популярності у середині XX століття і розроблялося, в основному, у поведінковому напрямі політології. Так, поведінковий напрям владу розглядає як вихідне начало, яким детермінуються всі політичні дії особи. Найбільш видатними представниками біхевіоризму є Ч. Мерріам, Г. Лассуел, Ж. Бюрдо, Ф. Гогель та ін. [7, с. 146]. Для біхевіористів політична свідомість становила інтерес з точки зору її впливу на політичну поведінку громадян, а точніше, на рівень політичної активності, основною формою якої в демократичних політичних системах є участь у виборах.

Задля виявлення основних особливостей політичної свідомості та соціалізації студентської молоді подивимось на емпіричні дані. На прикладі студентів ДНУ ім. О. Гончара можна наочно проаналізувати і встановити особливості сьогоденної політичної соціалізації студентської молоді всієї України в умовах сучасних суспільно-політичних перетворень. В процесі дослідження, проведеного лабораторією кафедри соціології, було опитано 441 особу. Опитування проводилось серед студентів ДНУ II та IV курсів. Так, за отриманими даними більшість студентської молоді цікавиться політикою (65% відповіли що цікавиться політикою певною мірою, і 19% дуже цікавиться). Це означає, що молодь включена в політичне життя країни або бажає брати участь в ній, а також про наявність активної громадської позиції [6, с.10]. Відповідаючи на питання « Як би Ви оцінили в цілому сучасне політичне становище в Україні?», більшість студентської молоді оцінили сучасний політичний стан України як напружений 55% і критичний - 35%, і лише невелика частина молоді бачить політичний стан України стабільним - 3% і спокійним - 3%. За таких умов можна висловити два певних припущення: 1) Оформлення певного вектору соціалізації, яка у подальшому детермінує активістську позицію студентської молоді у зв’язку із бажанням брати участь у політичному реформуванні. 2) Є суттєва загроза перетворення цього вектору у нігілістично-пасивну позицію у зв’язку із неможливістю даних перетворень та пошуку альтернативних агентів політичної соціалізації.

За результатами, проведеного нами контент-аналізу, в ході якого було проаналізовано публікації наукових журналів «Політичний менеджмент», «Політична психологія», «Український соціум» періодом за 2004-2008 роки, видно, що по-перше, презентація політичної активності і культури також виражається у статтях як «на низькому рівні» (висока активність молоді у політиці дорівнює (5 %), середня – (15%) і на низькому рівні – (35%)). По-друге, основним каналом формування політичної свідомості є засоби масової інформації (25%), спілкування зі знайомими зустрічається набагато менше (5%), відповідно просвітницькі акції та мітинги також висвітлюються на дуже низькому рівні (5%), а безпосередньо спілкування з суб’єктами політики взагалі ніде не зустрічається (0%). По-четверте, наукові публікації за 2004-2008 рік вищеназваних журналів показують ступінь довіри студентської молоді до політичних лідерів, партій як «недовіру» - зустрічається у (60 %) випадків , довіра – (0%), байдужість – (5%).

Загалом, це дає підстави зробити припущення, що більша частина наукових досліджень говорить про досить великий інтерес студентства до політики, але політична культура, активність, довіра до політиків залишають бажати кращого.


ЛІТЕРАТУРА:

1. Большой психологический словарь / Под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. - СПб.: Прайм-Еврознак. - М.: Олма-пресс, 2003. - 666 с.

2. Кон И.С. Ребенок и общество: (Историко-этнографическая перспектива). - М.: Наука, 1988. - 270 с.

3. Підліток у великому місті: фактори та механізми соціалізації. Колективна монографія. / Під ред. Л. Г. Сокулярської. – Харків: Видавничий центр Харківського націанального університету ім. В.Н. Каразіна. – 2000. – 207с.

4. Пробийголова Н. Особливості розвитку теорії політичної соціалізації // Політичний менеджмент. - 2004. - № 6 (9). - C.88-95.

5. Социологический энциклопедический словарь. На русском, английском, немецком, французском и чешском языках. Редактор-координатор – академик РАН Г. В. Осипов. – М.:Издательская группа ИНФРА М–НОРМА, 2000 – 488 c.

6. Ставлення студентської молоді до політики, політичних подій, що відбуваються в сучасному українському суспільстві: Звіт за результатами соціологічного дослідження - Дн-ськ: ДНУ, 2008. – 44 с.

7. Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий політологічний словник / За ред. Б. Кухти. – Львів: Кальварія, 1997. – 278 с.


Домбровська Н.В.

Наук. керівник: канд. соціологічних наук, доцент Савчинський Р.О.

Національний університет «Львівська політехніка»


^ СПОЖИВАЦЬКІ ПРАКТИКИ В УКРАЇНІ: КОНСЮМЕРИЗМ ЧИ ВІДСУТНІСТЬ ВИБОРУ?

Сучасне українське суспільство досі перебуває в періоді трансформації багатьох сфер суспільного життя. Процеси глобалізації та вестернізації накладаються на особливості українського соціокультурного контексту (зокрема пострадянського), що породжує специфічне соціальне середовище. З одного боку, реалії ринкового суспільства продовжують легітимізувати владу, інституції, способи та стилі життєдіяльності характерні для розвинених суспільств, а з іншого – надалі діють об’єктивні економічні, соціальні, політичні умови, які суперечать новітнім тенденціям. З огляду на це, актуальним є питання наявності в українському суспільстві проявів сучасної західної культури споживання, в рамках якої споживання стало не лише одиним з головних соціальних процесів, але і джерелом ряду суспільних проблем.

Загалом проблематика споживання є однією з найпопулярніших в соціології починаючи з другої половини ХХ ст. Ж. Бодрійяр, Дж. Рітцер, Г. Маркузе, А. Тофлер, П. Бурдьє, Е. Гіденс, С. Леш та ін. констатували появу нової консюмеристської культури, що є рисою сучасного постмодерного суспільства, яке, на думку Ж. Бодрійяра, правомірно називати «суспільством споживання» [1].

Зміна споживацької поведінки індивідів відбулась і в кількісному, і в якісному вимірі, де поряд із зростанням обсягу та пришвидшенням обігу споживання різних благ відбулась зміна самого змісту цього процесу. Тотальна символізація надає споживанню нових соціально-комунікативних функцій, наділяючи його потенціалом конструювання та відтворення ідентичності особистості та її стилю життя. Цьому активно сприяють інститут ЗМК, реклама, мода та торгівельні центри, які продукують та підтримують «мову» сучасного споживання, наділяючи товари та послуги певними кодами, знаками та символами, що мають симулякрову природу. Така культура споживання часто розглядається в дисфункційному ключі, оскільки вона пов’язана із: практиками надспоживання; швидким, нераціональним використанням ресурсів; вкоріненню масової культури із поширенням гедоністичних цінностей; проникненню механізмів ринкових відносин в інші сфери життя, що веде до їх комерціалізацї; постійним, неперервним та тотальним залученням індивіда у процес споживання із зниженням рівня його індивідуальної свободи та відповідальності; розвитком і вдосконаленням найрізноманітніших маніпулятивних маркетингових технологій тощо. Відтак, сучасний консюмеризм постає не лише рисою високорозвинених країн наприкінці ХХ початку ХХІ ст., але і різновидом соціальної «хвороби», яка несе за собою гострі негативні наслідки у тих суспільствах, де досі не існує механізму його врегулювання.

В Україні проблема суспільства споживання носить парадоксальний характер, адже присутній в суспільстві потяг до консюмеризму часто суперечить реальним економічним умовам. Якщо дотримуватись тези Ж. Бодрійяра, що суспільство споживання проявляє себе через споживання інформації ЗМК, яке поєднується із матеріальним споживанням, то в соціокультурній сфері Україну вже можна віднести до консюмеристсько орієнтованого суспільства. Реклама, телебачення, інтернет, торгівельні комплекси, розмаїття товарів та послуг уже створили споживацьке середовище на віртуально-комунікативному рівні, проте матеріально реалізувати бажані практики може далеко не кожен. За показниками Центру SOCIS у 2009 р. 13% усього населення України витрачало майже увесь сімейний бюджет (від 75% до 100%) на продукти харчування [2], за даними Рахункової палати станом на 2010 р. в Україні близько 12,4 млн. осіб перебувають за межею бідності [3]. Відтак, практики вільного споживання для значної частини населення є просто недоступними, їх можуть реалізувати лише забезпечені мешканці мегаполісів, де економічний капітал поєднується із розвиненим торгівельним простором. Більша ж частина населення, маючи вибір без вибору, змушена дотримуватись моделі функціонального споживання, задовольняючи лише свої основні потреби.

Однак, суспільство споживання, яке вже існує в Україні на латентному рівні, готове проявити себе, як тільки виникнуть сприятливі умови. Так, за результатами порівняльного кількісного соціологічного дослідження, проведеного у 2009 р. ЛМГО «Західноукраїнським фондом соціальних досліджень» (м. Львів) спільно з кафедрою соціології управління Донецького державного університету управління (м. Донецьк)5, простежується залежність (х2 = 27,466***; к2=0,255***)6 між рівнем задоволеності розміром заробітної плати респондентів та частотою здійснення ними практик споживання нових речей. Серед респондентів, які виявили повну незадоволеність власним заробітком, ствердно на запитання про часті купівлі нових речей відповіли 8,9% опитаних; для респондентів, які обрали середню позицію в оцінці свого заробітку, даний показник зріс до 24,7%; серед осіб, що виявили повне задоволення у власних доходах, показник купівлі нових речей становить 55%. Крім того, потяг українців до консюмеризму яскраво проявився і в 2007 – 2008 рр. коли легкодоступні споживчі кредити спричинили справжній вибух споживання [4]. Особливо яскраво це проявилось серед малозабезпеченого населення, яке, відчувши змогу покращити свій добробут, масово включалось в процес реалізації матеріального споживання. Проте, створена ілюзія консюмеристської свободи була швидко зруйнована черговою економічною кризою, що породило загальносуспільне відчуття фрустрації та депривації. Існуюче недоспоживання, що постає наслідком розбіжності між засвоєними стандартами споживання та можливостями їх реалізації, є шкідливим у суспільному плані. Воно сприяє погіршенню соціального самопочуття, розвитку суспільного невдоволення та депресій, які можуть проявитись як у активізації мобільності (яка в Україні часто закінчується еміграцією), так і в поширенні девіантних форм поведінки.

На противагу більшості розвиненим країнам світу, в яких суспільство споживання розвивалось поступово разом із зростанням добробуту, а населення вже встигло отримати і соціальний досвід, і імунітет до консюмеризму, в Україні існує необхідність врегулювання споживацьких проблем. Де, з одного боку, постає гостра потреба у підвищенні рівня та якості життя, а з іншого – актуальним є пошук шляхів «стримування» натиску сучасної культури споживання. В іншому випадку: і при подальшому існуванні переважаючого недоспоживання, і при різкому розвитку реального консюмеризму, українському суспільству загрожують вищезгадані соціальні проблеми, характер та спрямованість яких вже залежить від подальшого розвитку подій.


ЛІТЕРАТУРА:

  1. Бодрийяр, Ж. Общество потребления [Текст] / Ж. Бодрийяр. – М. : Культурная Революция, 2006. – 272 с.

  2. Чорних П. Бідність в Україні - абсолютна відносність. [Електронний ресурс] / П. Чорних. - Режим доступу: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/01/01/182917 (станом на 17.02.11).

  3. Висновок щодо виконання Державного бюджету України за дев'ять місяців 2010 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua/img/files/Bulleten_bu dg_9mes.pdf (станом на 17.02.11).

  4. Зоська Я. Существует ли в Украине общество потребления? [Електронний ресурс] / Я. Зоська - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Staptp/2009_42/files/42 _10Zoska.pdf (станом на 18.02.11).



Ємчик Н.В.

Наук. керівник: канд. соціологічних наук, доцент Дурманенко О.О.

Волинський національний університет імені Лесі Українки


^ ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИСКУРСУ ГЕНДЕРУ У ВОЛИНСЬКИХ ЗМІ

Кожна людина має потреби самовираження, самореалізації і сучасний світ ніби-то дозволяє їй це зробити. Україна в ХХІ столітті розвивається як самостійна демократична держава. Здавалося б в нашій державі усі громадяни мають рівні права, але якщо краще придивитися, то не все гаразд із можливостями ними скористатися. Однією із чи не найголовніших проблем в Україні є проблема досягнення гендерної рівності. На Волині дана тема набула особливо широкого розголосу останнім часом у зв’язку з підписанням меморандуму про співпрацю між Волинською обласною державною адміністрацією та Волинською обласною радою і Програмою розвитку ООН.

У сучасному глобалізованому соціальному просторі особливе місце займають механізми передачі інформації – ЗМІ. Говорячи про роль засобів масової інформації у формуванні образу проблеми гендеру, не можна забувати про те, що мас-медіа не існують поза суспільством, вони є механізмами передачі інформації, інколи насаджування ідеологій. Саме тому метою розвідки є аналіз дискурсу ЗМІ з точки зору гендеру. Поняття «дискурс» в науковий обіг соціології ввели представники структуралізму в середині ХХ століття, які інтерпретували його як семіотичний процес, котрий реалізується в різних видах дискурсивних практик. Сучасні науковці найчастіше при використанні поняття дискурсу мають на увазі специфічний спосіб або специфічні правила організації мовленнєвої діяльності (усної чи писемної).[2] Оскільки поняття дискурсу особливого значення набуває саме в контексті лінгвістичних аналітик, то актуалізується дослідження медіа-простору як інструмент виміру гендерної проблематики.

ЗМІ з однієї сторони представляють повсякденні практики, адже пропонують продукт, котрий відповідає особливостям сформованого попиту, але, з іншої сторони – впливають на формування потреб і певним чином створюють «віртуальні проблеми», котрі займають відповідне місце у суспільно-політичному дискурсі. Так дослідники культури суспільства постмодерну відзначають, що основною метою нового покоління стає споживання. За Ж. Бодрійяром, будь-яке споживання – це, передусім, споживання знаків та символів, у системі яких генерується зміст та приваблюється увага споживачів. Споживачі активно втягують у процес споживання заради спроби створення і підтримання своєї ідентичності. Ж. Бодрійяр, говорить про важливість для людини з маси видовищного начала у сприйнятті інформації: «Маси - це ті, хто засліплені грою символів і поневолені стереотипами, це ті, хто сприйме все, що завгодно, аби це виявилось видовищним» [3]. Незаперечним є той факт, що сучасні ЗМІ, практично повністю комерціалізовані й інколи, з метою підвищення власної популярності, більшу увагу приділяють способу подання, ніж змістовності інформації. Щодо відображення проблем соціуму, в тому числі й гендерних питань, ситуацію характеризують дані соціологічного дослідження. Куратор проекту - А. Митко зазначає: «Вивчаючи ЗМІ Волинської області, виявлено такі тенденції: мас-медіа області не можна назвати самостійними, фінансово незалежними виданнями, оскільки здебільшого засновниками волинських ЗМІ є органи влади чи місцевого самоврядування; відповідно виникають питання щодо заангажованості та свободи висвітлення тих чи інших новин, подій; результати соціологічного опитування довели, що місцеві мас-медіа не користуються популярністю серед населення: здебільшого інформацію вони отримують із загальноукраїнських мас-медіа; важким є становище районної друкованої преси – їхня фінансова залежність від політичної влади району зводить до мінімуму свободу слова та отримання альтернативної точи зору на політичні події в регіоні; дедалі більшої популярності набувають електронні ресурси завдяки швидкості передачі інформації, оперативності та лаконічності викладення.» [3]. Таким чином, можемо говорити про велику міру залежності дискурсу гендеру від органів влади. Зауважимо, що більшість інформації з гендерної проблематики до волинського споживача надходить із загальноукраїнських ЗМІ.

Цікавим є той факт, що шукаючи інформацію по гендерній проблематиці саме у волинському медіа-просторі, знаходимо, по-перше, дуже мало, по-друге, здебільшого це наукові статті котрі не можуть зацікавити широкий загал або коротенькі замітки, які констатують факти, але не розкривають основного змісту. За критерієм тематики наявні матеріали ЗМІ можемо розділити на три типи: до першого ми віднесли статті-повідомлення про певні заходи, що відбулись (наприклад дискусії, форуми); до другого – статті, в котрих подаються лише результати певних досліджень; та до третього типу – статті, в котрих з певної точки зору доволі розгорнуто розглядається проблема. На особливості дискурсу гендеру, що формується волинськими ЗМІ, великий вплив має науковий дискурс. Соціологічні дослідження, лінгвістичні та політологічні розвідки, дані котрих найчастіше подаються серед всієї інформації у сфері гендеру, відображають реальність та певною мірою долають гендерні стереотипи, котрі продукують ЗМІ.

Проте, незважаючи на важливість вже проведених досліджень, окремі аспекти представлення волинськими ЗМІ гендерної проблематики, залишаються недостатньо вивченими. Так, на нашу думку, більше уваги варто приділити дослідженню візуального супроводу текстової інформації. Моніторинг дискурсивних практик волинських ЗМІ та порівняння з результатами загальноукраїнських досліджень, дозволять визначити специфіку регіонального дискурсу та виявити фактори, що його фомують. Загалом дослідження дискурсу гендеру у волинському медіа-просторі під кутом зору постмодерністських соціологічних теорій відкриє новий пласт недослідженої на наших регіональних теренах проблематики. Саме через застосування аналізу дискурсу та вивченні локальних мовленнєвих практик, що превалюють в ньому, є можливим окреслити основні проблеми в поданні гендеру ЗМІ та наблизитись в перспективі до їх розв’язання.


ЛІТЕРАТУРА:

  1. Ж. Бодрийяр. В тени молчаливого большинства. Режим доступу: - http://www.libbooks.ru/bookbox_

  2. Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов. – Режим доступу: http://terme.ru/dictionary/179/page/7/

  3. Результати дослідження у рамках виконання дисертаційного дослідження «Роль засобів масової інформації у формуванні іміджу політичної влади (на прикладі Волинської області)» - Режим доступу: http://gpw.com.ua/gromad-jornal/29-rezultati-doslidzhennya-u-ramkax-vikonannya.html



Жукова В.Є.

Наук. керівник: канд. соціологічних наук, доцент Макаренко В.А.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара


^ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ

Освіта та виховання є основною складовою будь-якого суспільства. Шляхом передавання знання від покоління до покоління соціум забезпечує собі постійний розвиток, не зупиняючись на вже досягнутому. Освіта виступає одним з найважливішим компонентів духовного становлення. Вона пов’язана з реалізацією процесу поширення знань, охоплює діяльність реально сформованих суспільних інститутів, які здійснюють підготовку нових поколінь до життя на основі отриманих знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах.

Основи вихованості людини, її працелюбність та багато інших духовних якостей закладаються ще з раннього віку. Велику роль в цьому відіграють дошкільні установи. Проте їх значимість часто недооцінюється. Хоча ми маємо розуміти, що привиті дитині під час первинної соціалізації норми, цінності та інші складові світогляду людини будуть впливати на все подальше життя індивіда. Він буде порівнювати вже засвоєні моделі поведінки з новими знаннями, і сприймати ці знання він буде досить критично.

Тому сьогодні вкрай потрібним є розгляд дошкільної освіти як окремого інституту, який має власні цілі, завдання, на який орієнтовані спеціальні програми та організаційно-правові документи.

На теренах України можливість розвитку дошкільного виховання як інституту з’явилась з приходом радянської влади. Це було пов’язано як з ідеологічним бажанням держави з самого дитинства мати виховний контроль над людиною, так і з об’єктивними обставинами, адже жінки активно залучалися у виробничий процес в промисловості та в сільських колективних господарствах. Саме це призвело до зниження можливостей повноцінно виховувати дитину в родині.

З проголошенням незалежності України особливої актуальності набула проблема створення безперервної системи національного виховання, покликаної максимально задіяти інтелектуальний, духовно-творчий потенціал національних і загальнолюдських цінностей, забезпечити єдність, наступність і послідовність виховних впливів різних соціальних інститутів. І сьогодні дошкільна освіта є первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні.

«Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті», базовий компонент дошкільної освіти, та Закон України «Про дошкільну освіту» визначили пріоритет її особистісної орієнтації. Проблема розвитку дитини як суб’єкта власного життя набуває особливого значення, вимагає посилення уваги до питань життєвої компетентності особистості, формування її людських якостей, соціальної зрілості.

В основу модернізації національної системи дошкільної освіти покладено теорію ампліфікації (О.Запорожець) – оптимального використання можливостей кожного вікового етапу для повноцінного особистісного розвитку дитини (на відміну від ідеї форсованого, надто-раннього навчання). В її основі лежить ідея цілісного розвитку особистості, визнання виняткової ролі в особистісному зростанні дошкільника новоутворень у мотиваційно-емоційній та пізнавальній сферах. Згідно неї цілісний розвиток здійснюється через освоєння дошкільником світу в єдності та різноманітності чотирьох основних світів – Природи, Культури, Людей та Себе Самого; через формування основ життєвої позиції «Я-у-Світі» [1, c. 15].

Поданий у різноманітних нормативних актах зміст дошкільної освіти орієнтує освітян радше на широку, ніж часткову відповідь на запитання: «Що розвивати в дітях?». Традиційно йшлося про розвиток здібностей, формування інструментів життя, створення у зростаючої особистості фонду «можу». Суспільство цікавила «людина знань». Новий зміст дошкільної освіти орієнтує на залучення дитини до вироблених людством цінностей, створення фонду «хочу», окультурення її життєвого контексту, становлення «людини буття». Метою є створення такої форми її активності, в якій фонди «хочу» і «можу» поєднуються.

Одним з досягнень сучасної науки є доказ того, що розвиток дитини саме у дошкільному віці має велике значення для усього наступного формування особистості, особливо її творчих здібностей. Причому якщо до 9-10 місяців діти за своїми можливостями в основному рівні, то в період між 10 місяцями і 1,5 роками в психіці і свідомості малюка відбуваються важливі процеси, які визначають його подальший інтелектуальний розвиток [2, c. 145]. Слід зазначити, що системи дошкільної світи є ланкою саме у освітній системі, проте треба розуміти, що освіта як один з найбільш значимих засобів соціального відтворення суспільства і людини дуже тісно пов’язана з вихованням, яке цілеспрямовано, систематично формує особу в цілях підготовки її до активної участі в суспільному, виробничому і культурному житті. На мою думку, чим менший вік людини, тим тісніше між собою пов’язані ці поняття.

Звичайно ж, говорячи про освіту, не можна забувати про роль родини та сімейного оточення як головних агентів соціалізації дитини. Тому ще одна дуже важлива соціальна функція інституту дошкільної освіти, яка виходить за безпосередні межі дитячої спільноти, але дуже тісно з нею пов’язана, – взаємодія з батьками і сім’ями дітей. Оскільки початковим і основним інститутом соціалізації особи в дитячому віці є сім’я, поступовий перехід від неї до нового інституту – дошкільної освіти – вимагає від родини підтримки тісних зв’язків з дошкільним закладом. Ці зв’язки повинні мати найглибший і природніший характер ще і тому, що йдеться про маленьку дитину, несамостійну у багатьох відношеннях. Саме на цьому «перетині» сім’ї і дошкільних установ суспільство вперше стикається з труднощами переходу від одного типа соціалізації до іншого, від одного стилю життя (родинного) до іншого колективного [3, c. 25].

Родинна і організована поза сім’єю дитяча дошкільна освіта і виховання навряд чи можуть сьогодні обійтися один без одного. Все питання в тому, як ці види освіти можуть або повинні поєднуватися. Спільне існування, взаємовплив і навіть взаємопроникнення – це кращий варіант, оптимальний, мабуть, і для дитини, і для сім’ї, і для суспільства в цілому. Глибока і повна соціалізація особи в дошкільному віці передбачає органічну включеність її в соціальні інститути сім’ї та дошкільної освіти і виховання, які в своїй єдності дозволяють в повній мірі сприйняти норми і цінності даного суспільства, його культури.

Нажаль, сучасне становище дошкільних закладів в Україні ще не дає змоги вирішувати питання взаємодії родини і дитячого садка. На сьогоднішній день є багато інших, більш нагальних проблем, які необхідно вирішувати терміново. Економічна, а насамперед, демографічна криза 90-х років зумовила закриття або перепрофілювання багатьох дитячих закладів дошкільного виховання. Сьогодні ж ми можемо спостерігати черги до дитячих закладів батьків, які не можуть влаштувати свою дитину до установи дошкільної освіти. І якщо приватні дошкільні заклади мають змогу більш оперативно реагувати та адаптуватись до сучасних умов, то державні установи потребують подальшого вдосконалення та більшої уваги з боку влади. Однак і ті, і інші форми існування потребують як економічної, так і правової підтримки.


ЛІТЕРАТУРА:

  1. Якименко Л. Контролюємо щоб допомогти // Дошкільне виховання. – 2008. – №1. – С. 14-15.

  2. Голованова Н. Ф. Социализация и воспитание ребёнка – СПб.: Речь, 2004. – 268 с.

  3. Комарова И. Ф. Игра младших дошкольников в условиях семьи // Роль семьи в воспитании ребёнка-дошкольника – Горький: ГГПИ им. Горького, 1986. – С. 23-30.



Іванець Н.Д.

Національний університет «Львівська політехніка»


^ ІНКЛЮЗАЦІЯ ОСВІТИ ДІТЕЙ З НЕПОВНОСПРАВНІСТЮ

Неповносправність – це щось більше, ніж особистий стан. Її можна розглядати як наслідок соціальних, економічних і середовищних факторів [5]. Неповносправні особи є повноправними членами держави та суспільства, але тривалий час вони не мали можливості реалізовувати деякі свої права, як решта громадян. Ці люди пройшли важкий шлях від сегрегації до інтеграції. За даними європейської статистики, у суспільстві люди з фізичними вадами складають 8-12% населення, тобто в Україні близько 3,5 млн. осіб з обмеженими можливостями. Зокрема на Львівщині мешкає 144 306 неповносправних людей, з них 8 840 дітей.

Існує безліч спеціальних закладів для дітей з різними психофізичними особливостями, але чи хочуть самі неповносправні навчатися окремо від повносправних дітей, ізолюючи себе таким чином від суспільства? Адже саме взаємодія з однолітками сприяє кращому емоційному, комунікативному, психологічному, фізичному розвитку дітей з особливим потребами. Саме тому доречною є інклюзація освіти дітей з неповноспавністю. Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах [3]. Відповідно інклюзивне навчання - це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей [4].

Фундаментальний принцип такого виду навчання – цінування відмінностей у межах людської громади [2]. Інклюзивна форма навчання має свої переваги: неповносправні діти розвивають свої комунікативні та соціальні навички, підвищується їх інтелектуальний рівень; повносправні діти вчаться поводитися та спілкуватися з неповносправними дітьми; педагоги вчаться розуміти специфіку потреб кожної дитини, відповідно росте їх компетентність; батьки дітей з особливими потребами знаходять підтримку з боку інших батьків, підвищується ефективність навчально-виховної роботи; суспільство отримує повноцінного члена громади, готового робити свій внесок у спільну справу.

Такий вид навчання вже давно існує і ефективно розвивається в зарубіжних країнах. Наприклад в Австрії в 1993 році було ухвалено закон, який дав право дітям з особливими потребами відвідувати загальноосвітні школи. Впровадженню цього закону сприяли батьки неповносправних дітей [3]. Подією, що започаткувала зміни в Великій Британії стало дослідження у спецшколах Варнокським комітетом, яке виявило низький рівень успішності дітей з психофізичними особливостями [1]. Італія – одна з перших європейських країн, яка прийняла інклюзивну форму навчання. Було прийнято низку законів, які сприяли залученню дітей з неповносправністю до загальноосвітніх шкіл [3].

На сьогодні Україна лише перебуває на етапі становлення інклюзивного навчання. Тому особливо важливим є поширення позитивного досвіду запровадження інклюзивної освіти. Нами було проведено експертне дослідження, завданням якого було дослідити та проаналізувати досвід запровадження інклюзивної освіти в м. Львові. Було опитано 3 працівників спеціального закладу (зокрема НРЦ «Джерело»), оскільки вони тісно спілкуються з неповносправними дітьми і, відповідно, знають їх бажання та можливості; та троє працівників школи, яка бере участь в інклюзивному навчанні (зокрема школа №95). Проаналізувавши відповіді респондентів, ми виявили неготовність освітніх закладів до впровадження інклюзивного навчання: це неготовність педагогів до співпраці з дітьми з особливими потребами; відсутність асистентів, які б допомогли проводити навчальний процес; відсутність техніки, яка б допомогла працювати з дітьми; велика кількість дітей в класі; недостатня кількість уваги з боку батьків; поблажливе ставлення до дітей з неповносправністю. Також було виявлено ряд переваг інклюзивної освіти: це позитивний вплив такого виду навчання на свідомість суспільства; покращення соціалізації та навичок спілкування у дітей з особливими потребами; вищий рівень знань у дітей з неповносправністю; повносправні діти вчаться поводитися та спілкуватися з неповносправними дітьми. Всі вищевказані результати можна використати при подальшому розвитку інклюзивного навчання в м. Львові та країні загалом. Але варто усунути недоліки, і для цього можна використати наступні рекомендації: створення та розвиток різноманітних програм, тренінгів, семінарів, підготовчих курсів, а також організацій і закладів, які б сприяли підвищенню професійного рівня педагогів; підготовка їх таким чином до роботи з неповносправними дітьми. Також варто в закладах, де навчаються майбутні вчителі створити спеціальний курс лекцій, який би ознайомлював їх з поняттям, видами, впливом того чи іншого виду неповносправності на розвиток та пізнавальні здібності дитини тощо. Потрібні зміни в законодавстві, які б дозволяли в школах, де діє інклюзивне навчання таку посаду, як асистент педагога і відповідно виділялися кошти на оплату їхньої діяльності. Важливим є зменшення кількості дітей в класі до 15-20 осіб з 3-4 неповносправними дітьми і забезпечення кожного з класів потрібною технікою, яка б допомагала працювати з дітьми з особливими потребами.

Отже ця форма освіти позитивно впливає на фізичний та психологічний стан дітей з неповносправністю, але потрібно провести ряд змін для її впровадження в нашій країні.

  • oldrussian.ru/interpretation-and-the-individual-reader-educating-students-in-north-american-christian-higher-education-pg-7.html
  • oldrussian.ru/gillian-murray-reframing-cinema-past-future.html
  • oldrussian.ru/anova-naukova-bbloteka-ukranska-pedagogchna-bblografya-2002-pokazhchik-lteraturi-vipusk-13-kiv-npu-2009-bbk-91-9-74.html
  • oldrussian.ru/osnovna-chastina-dispozic-ritorika-macko.html
  • oldrussian.ru/16guidance-161guidance-principles-human-factors-hf-public-internet-access-points-piaps.html
  • oldrussian.ru/tap-the-internet-to-strengthen-evidence-based-oncology-nursing-practice-13.html
  • oldrussian.ru/11012001-camden-county-library-1-2.html
  • oldrussian.ru/operaciya-lenin-tretya-mirovaya-informacionno-psihologicheskaya-vojna.html
  • oldrussian.ru/encyclopaedic-visions-scientific-dictionaries-and-enlightenment-culture-8.html
  • oldrussian.ru/naconalna-yuridichna-akademya-ukrani-men-yaroslava-mudrogo-na-pravah-rukopisu-mshenko-anastasya-volodimirvna-stornka-3.html
  • oldrussian.ru/72work-planning-and-timetable-annex-i-description-of-work.html
  • oldrussian.ru/bazarbachi-a-education.html
  • oldrussian.ru/115coordination-1-1can-agencies-work-together-collaboration-in-public-and-nonprofit-organizations.html
  • oldrussian.ru/read-daniel-429-37-homosexuals-anonymous-fellowship-services.html
  • oldrussian.ru/appendix-abstract.html
  • oldrussian.ru/part-v-conclusion-political-economy-and-public-policy-regimes-in-canadas-primary-industries.html
  • oldrussian.ru/chapter-9-jottos-decision-once-there-was-a-matchless-wizard-whose-orders-i-swore-to-follow-and-once-there-was.html
  • oldrussian.ru/to-the-roots-of-biblical-church-life-9.html
  • oldrussian.ru/la-culture-scientifique-dans-lenquete-pisa-2006-colecia-tiinele-educaiei-este-coordonat-de.html
  • oldrussian.ru/metodologchn-principi-prijomi.html