Глава 4. Лобіювання як форма комунікації та мистецтво впливу - Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано...


^ Глава 4. Лобіювання як форма комунікації
та мистецтво впливу §1. Сутність лобізму та його місце в комунікаційному процесі
Специфічним та важливим засобом комунікації з громадськістю є лобіювання. Це пов’язано з тим, що важливою частиною суспільних відносин є система влади. У неї включені різні групи громадськості. У розвитку такого роду комунікацій зацікавлені й економічні структури, і соціально-політичні організації, і різноманітні соціальні групи, і сама влада. Питання про те, хто в кому має більшу потребу – влада в “лобістах, що представляють її інтереси”, чи навпаки, і хто на кого більше схильний впливати, на думку фахівців, чисто дидактичне питання. Влада не може обійтися без підтримки громадськості. Лобізм же стає тим комунікаційним засобом, без якого не може бути забезпечений ні інтерес влади, ні інтерес громадськості.

Термін “лобі”, “лобізм” походить від англ. lobby – критий прогулянковий майданчик, коридор. У 1553 р. це поняття вживалося для позначення прогулянкового майданчика в монастирі. Через століття так уже називали приміщення для прогулянок у палаті общин Англії. Але політичного відтінку це слово набуло ще через два століття, причому в Америці, коли в 1864 р. терміном “лобіювання” почали називати купівлю голосів за гроші в коридорах конгресу. Проте в Англії така політика вважалася ганебною, і слово прижилося лише в XX ст., пізніше його стали вживати і в інших країнах.

Аналізуючи французьку школу паблік рилейшнз, Т.Лебедєва відзначає: “Як і багато інших явищ, пов’язаних розвитком різних форм комунікацій, лобізм прийшов на старий континент із-за океану. Багато хто з експертів, пов’язуючи його офіційне оформлення в системі відносин з владою США з 1946 роком, вважає, що лише на початку 80-х років це явище отримало легітимність і структуралізувалося у Франції. Проте було б помилкою думати, що до цього практика лобізму не процвітала на старому континенті, особливо у Франції, де “політика впливових друзів” була не формальним, але суттєвим фактором у вирішенні справ” [65, 37-38].

Сьогодні лобізм став значним фактором розвитку в більшості країнах світу і зокрема в нових країнах, що утворилися на місці колишнього СРСР. Він існує і в нас, і в наших сусідів. Як зазначають російські вчені, проблема лобізму є однією з найактуальніших у сучасній Росії. Розміри його в сучасній Російській Федерації не мають аналогів у світі та історії”[70, 100]. В Україні лобізм також існує і діє на різних рівнях, охоплюючи не лише центральну владу, а й місцеві структури.
^ Щ
о таке лобізм у сучасному розумінні?

Усі ці, а також інші визначення характеризують лобізм як:

І історія, і сучасність доводять об’єктивний характер лобістської діяльності.

^ Причини виникнення та існування лобізму

  1. Суспільство представлене різними соціальними групами, які розрізняються своїми інтересами та потребами.

  2. Представницькі органи влади (парламенти, ради різного рангу, виборні посадові особи) складаються з представників різних груп інтересів, які конкурують між собою. Ця конкуренція вимагає спеціального механізму узгодження та збалансування інтересів і розв’язання суперечок.

В умовах нерозвинутої політико-правової системи, зокрема слабкої та недосконалої представницької влади, лобізм починає поступово домінувати як форма представництва інтересів різних соціальних, політичних та економічних груп.

  1. Узгодження інтересів потребує взаємного інформування між тими, хто має владу, і тими, ким влада управляє. Як зазначає французький учений Р.-Ж.Шварценберг, “усякий правитель прагне домогтися згоди з його рішеннями, а кожен з тих, ким управляють, намагається виразити свої потреби і зробити так, щоб про них дізналися. Згода між ними може виникнути завдяки комунікації, обміну”[113, 175]. Серед найважливіших засобів комунікації знаходиться і лобіювання, яке виконує такі функції, які фактично не в змозі виконувати жоден інший засіб чи форма комунікації. Дуже точно визначив лобізм Лестер Мілбрайт, який писав: “Усі правителі формулюють рішення на основі того, що привернуло їхню увагу, а не того, що є об’єктивним або реальним. Отже, єдиний шлях уплинути на рішення – це здійснити вплив на сприйняття тих, хто їх приймає. Тому комунікація є єдиним засобом змінити сприйняття чи вплинути на нього: процес лобізму є повністю комунікаційним процесом” [113, 175-176].

Існування об’єктивних факторів не робить виникнення лобізму автоматичним, особливо якщо говорити про легітимні його форми. Для того, щоб лобізм став формою цивілізованого узгодження інтересів, необхідні певні політичні умови. Про значення деяких з них, як нам здається, свідчить практика країн, які вже пройшли період нелегального лобізму і де сьогодні лобізм уже перетворився в респектабельну і відкриту професію, наприклад, Мексика.

Досвід Мексики, на думку дослідників, свідчить, що лобізм залишається незаконним, доки країна є однопартійною державою зі слабким парламентом та могутнім президентом. Так, члени мексиканського парламенту, конгресу беззастережно підписували всі пропозиції президента. Опозиційні партії губилися серед більшості депутатів правлячої інституційно-революційної партії і безвольно підкорялися президентським постановам. Процес повного “взаєморозуміння президента і конгресу” тривав так довго, що карикатуристи зображали конгресменів сплячими у своїх кріслах з піднесеними руками, що голосують “за”. Зрозуміло, що про владу такого конгресу й мови не було. Тому і лобізм був розвинений слабо. Мало хто міг займатися лобізмом, як правило, це було прерогативою найближчого оточення президента.

З 1997 року ситуація в країні змінилася: правляча інституційно-революційна партія втратила більшість у нижній палаті парламенту, влада президента значно ослабла, повноваження уряду зросли, і, отримавши більшість, опозиція стала справді законодавчою владою. Виникла потреба у тривалих обговореннях законопроектів, у лобістах, які “проштовхували” закон. Одна провідна фірма зі зв’язків з громадськістю “Берсон-Марстеллер” відкрила своїй столичній філії відділ справ уряду. Колишній міністр із туризму Сільвія Ернандес створила власну фірму. Її приклад наслідували деякі інші колишні державні діячі.

Досвід Мексики та інших країн підтверджує, що найголовнішими умовами здійснення лобізму є:



^ Функції лобізму

  1. Посередницька – лобісти представляють інтереси різних соціальних груп суспільства в його владних структурах.

  2. Інформаційна – а) повідомлення владних структур про ці інтереси, думки, поведінку та дії щодо їх задоволення; б) ін-формування керівництва корпорацій про підготовку законодавчих актів та їх прийняття.

  3. Прагматична – передавання певних комунікативних установок, які здійснюють лобісти, спонукає об’єкти лобізму до відповідної реакції та прийняття рішень.

  4. Експресивна – лобісти виражають не лише смислову, але й оціночну інформацію про певні реалії, зокрема про позиції та оцінки щодо заходів, які використовувалися для задоволення потреб та інтересів різних соціальних груп.

  5. ^ Функція узгодження суспільних інтересів – механізм лобіювання передбачає не лише представництво, але й зіставлення різних інтересів та визначення пріоритетних інтересів, що можливе лише на основі консенсусу (згоди) між різними соціальними силами.

  6. Контрольна – спостереження за процесом розробки законодавчих актів, підготовкою та прийняттям інших управлінських рішень, що дозволяє своєчасно вживати заходи щодо подолання протиріч та передбачати можливий розвиток подій.

  7. ^ Захисна – захист інтересів окремих соціальних груп та соціальних організацій і інститутів.

  8. Регулююча – лобісти сприяють прийняттю рішень, які забезпечують упорядкування суспільних процесів.

  9. Прогностична – лобісти, які забезпечують владні структури та керівництво фірм і організацій необхідною інформацією, сприяють кращому передбаченню можливих подій.

^ Оцінки лобізму в суспільстві неоднозначні. Дуже часто лобізм розглядається як негативне явище. Його іноді ототожнюють з підкупом, шантажем, корупцією. Висловлюються навіть думки, що лобізм є антидемократичним явищем.

Існування проблем морального плану, певна суперечливість оцінки цього явища доводять необхідність більш чіткого регулювання лобізму. Позбавитися ж лобізму неможливо, оскільки він має об’єктивний характер.

Правові рамки лобізму встановлені не в усіх країнах світу. Законодавче регулювання лобізму існує в таких країнах, як ^ США, Канада, Австралія, Бразилія та деяких інших.

У США лобізм став органічною частиною політико-правової системи в 1946 р., коли був прийнятий федеральний закон про регулювання лобізму. Двічі Верховним судом США уточнювався цей закон. У грудні 1995 року був прийнятий ще один закон, який регулює лобістську діяльність – “Закон про розкриття лобістської діяльності ”.

Зараз у США нараховується 40-50 тис. лобістів, із них 6,5 тис. – зареєстровані ще за старим законом. Вважають, що після введення нового Закону якнайменше в 10 разів збільшилася кількість реєстрацій.

На відміну від США у ФРН немає єдиного федерального закону про лобістську діяльність. Тут вона регулюється іншими правовими актами. Зазначають, що найважливіші серед них – “Єдині положення про федеральні міністерства”, “Регламент діяльності Бундестагу”, закон, що передбачає публікацію у спеціальному виданні так званого “лобістського списку” – переліку різних союзів, об’єднань та їх персональних представників, які бажають отримати офіційний доступ до парламенту й федера-тивного уряду. Ще один правовий акт, “Кодекс поведінки члена Бундестагу”, зобов’язує кожного депутата реєструвати в спеціальних документах дані про свою попередню участь чи співпрацю із союзами, а також своєчасно заявляти про всі теперішні угоди й контакти з фірмами та союзами.

Активна робота щодо створення правових засад функціонування лобізму проводиться в Росії, де підготовлені кілька законопроектів про регулювання лобістської діяльності.

В
^ Україні зараз немає ніяких законодавчих актів для регламентування лобістської діяльності. Дехто вважає, що право на лобіювання може виходити із права громадянина, зафіксованого у статті 40 Конституції України, у якій зазначено:


Верховна Рада України вже ухвалила в першому читанні законопроект “Про лобіювання в Україні”, який забезпечить правові засади для легалізації впливу громадських структур на органи державної влади. Запропонований законопроект викликає багато суперечок і не лише з приводу конкретних положень, їх тлумачення та розуміння. Чимало громадян розглядають такий закон як узаконення “купівлі” державних службовців та високих посадових осіб державних органів. Вони, ці громадяни, забувають, що “купівля” добре може існувати і без законів. Закон же робить підконтрольною лобістську діяльність, а значить, буде принаймні стримувати корумпованість державного апарату.

Лобізм – об’єктивне явище, і краще не ховатися від нього, а легалізувати зі всіма наслідками, що з цього випливають. У той же час було б помилкою вважати, що прийняття спеціального закону про лобістську діяльність вирішить усі проблеми, що виникають у зв’язку із впливом на органи влади.

На думку фахівців, закон про лобізм, яким би досконалим він не був, не може охопити всіх проблем, так чи інакше пов’язаних з лобістською діяльністю. Вони вважають, що закон, як правило, прикривають або доповнюють серії суміжних законодавчих актів, які опосередковано контролюють цю сферу. На федеральному рівні США таку роль відіграють закони про етику державних службовців, про федеральні виборчі кампанії тощо. У штатах також існує подібний набір актів.

Н.Б.Іванов зазначає, що, наприклад, у Каліфорнії є статут про регулювання лобізму, який не є самостійним, оскільки він є розділом закону про політичну реформу і також регулює фінансування виборчих кампаній та деякі аспекти службової поведінки посадових осіб штату. Разом з тим у деяких штатах прийняті закони, що не мають аналогів на федеральному рівні, зокрема у Флориді є закон, що опосередковано регулює лобізм. Він розмежовує політичні та економічні інтереси, оскільки не дозволяє особам, які зробили внески у фонди кандидатів на виборні посади, пізніше заключати контракти зі штатом.

Легалізація лобізму в Україні може змінити ставлення до нього громадськості, доповнить наше політичне життя ще одним каналом взаємодії владних структур і громадськості.

^ §2. Лобістська діяльність: поняття, структура,
організаційні форми
Лобістська діяльність — це взаємодія юридичних та фізичних осіб з органами влади, метою якої є вплив на розробку і прийняття цими органами законодавчих актів, адміністративних, політичних та інших рішень у своїх інтересах або інтересах конкретних клієнтів.

Згідно з проектом закону “Про лобізм в Україні” лобіювання визначається як діяльність громадян та їх об’єднань будь-якого виду та форми, не заборонених законом, у т.ч. політичних, релігійних, профспілкових, комерційних, жіночих, молодіжних тощо, зареєстрованих як “лобісти” для легального впливу на органи законодавчої і виконавчої державної влади та місцевого самоврядування, метою яких є відстоювання інтересів різних зацікавлених верств та груп населення в здійсненні певної економічної, соціальної, культурної політики, сприяння у здійсненні державою протекціоністської політики на національному, регіональному, галузевому рівнях, формування адекватного інтересам лобістів правового поля, системи практичної реалізації відповідних політичних і соціально-економічних програм, формування певної громадської думки в державі.
^ Структура лобістської діяльності




Клієнтом у структурі лобістської діяльності може бути будь-який соціальний суб’єкт, інтереси якого стають предметом лобіювання. Це й окрема людина, і соціальна група, і установа чи організація. Клієнт, безпосередньо не займаючись лобіюванням, фактично ініціює та організує цю діяльність, фінансує її, отримує певні вигоди від рішень, прийнятих владними структурами. Саме тому, не вступаючи в контакт з органами прийняття рішень, клієнт тим не менше залишається головною дієвою особою процесу лобіювання. Теоретично клієнт може виконувати функції суб’єкта лобіювання, але складність такого виду діяльності потребує необхідного професіоналізму та підготовки, що сприяє розподіленню ролей замовника (клієнт) і виконавця (лобіст). На думку фахівців, краще лобіювання вдається, коли різні клієнти об’єднують свої зусилля. Це обумовлено кількома причинами, про які згадує американський лобіст Пол Міллер, аналізуючи досвід лобіювання неурядовими організаціями Центральної та Східної Європи. Він передусім звертає увагу на такі фактори:

^ Суб’єктом лобістської діяльності є лобіст, яким може бути не тільки фізична особа, але і юридична (в окремих державах лише фізична особа).

Лобістом називають людину, яка здійснює лобістську діяльність безкоштовно або за певну винагороду. У тих країнах, де лобізм регламентується законом, лобістом називають лише ту особу, яка зареєстрована в установленому порядку і отримала відповідне право займатися лобістською діяльністю (має ліцензію). Згідно з проектом закону “Про лобіювання в Україні” лобіст – це така фізична чи юридична особа, яка від власного імені чи на замовлення інших має право здійснювати легальний вплив на органи державної законодавчої або виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, на посадовців зазначених органів і Адміністрації Президента – у межах і в спосіб, не заборонений законом.
^ Варіанти інституалізації лобістських функцій
1. Стихійні лобісти (лобісти мимоволі) – звернутися до федеративного органу або посадових осіб, що його представляють, може кожна людина і організація демократичного суспільства.

2. Лобіст-професіонал: зареєстрований або не зареєстрований.

“На відміну від тих, хто випадково або лише час від часу використовує таку формальну можливість, лобіст-професіонал швидше завойовує довіру та повагу до себе та своєї організації з боку законодавця. Справа в тім, що для підготовки й аналізу законопроектів, спілкування із законодавцем та переконання його з цих питань лобіст має бути переважно юристом за фахом, користуватися авторитетом та мати добре налагоджені особисті зв’язки на столичному рівні. Не випадково офіційні лобістські місця займають відразу досвідчені політики, колишні працівники адміністрації президента, сенатори та конгресмени, як тільки закінчується термін їх повноважень” [57, 229]

Вважають, що достатньо поширені випадки зайняття лобістами посад у держапараті, де вони здійснювали свою лобістську діяльність, і навпаки, коли колишні службовці починають займатися лобістською діяльністю. Це дає підставу говорити про існування зв’язку між професійним лобіюванням та тим, кого лобіюють.

Заняття державних службовців лобістською діяльністю законами про лобізм забороняється. У деяких країнах у законі записано, що лобістами не можуть бути державні службовці або депутати, тому здійснення ними лобістської діяльності є незаконним і не афішується ними.

3. ^ Лобіст – працівник зацікавленої фірми. На думку фа-
хівців, зростання необхідності встановлених зв’язків різноманітних недержавних організацій з державними установами призвело до того, що з’явилася нова організаційна форма лобізму. Ідеться про створення в окремих комерційних та некомерційних організаціях спеціальних підрозділів з питань зв’язків з органами державної влади. У них зайняті фахівці, що лобіюють як місцеві органи влади, так і центральні. Вважають, що ця практика фактично ще міцніше пов’язала лобізм та паблік рилейшнз, лобіювання стало важливою функцією недержавних організацій.

^ 4. Лобіст – штатний співробітник спеціалізованої лобістської фірми.

Вважають, що вперше в офіційному державному документі термін “лобістська фірма” був застосований у Законі США “Про розкриття лобістської діяльності” (1995). Як правило, лобістська фірма — це юридична особа, яка здійснює лобістські послуги як свою основну задачу діяльності. Вона виступає своєрідним посередником між клієнтом та державними структурами.

Система лобіювання, на думку дослідників, може включати асоціації, профспілки, осіб, що мають вплив, а також штатних лобістів. У Франції вони об’єднані у французьку Асоціацію радників лобізму і тих, хто має професійні кабінети. Вона була створена в 1991 році і тоді об’єднала 15 незалежних кабінетів, що займаються професійною діяльністю лобіювання. У її хартії зафіксовано, що виконання цієї діяльності не сумісне ні з виборчою, ні з оплачуваною посадою в громадській установі.

Відзначають, що до того, як у Франції були створені кабінети та бюро, які займаються лобіюванням, ці функції брали на себе агентства паблік рилейшнз. “Так, Пилип Буарі, що очолював своє власне агентство паблік рилейшнз, клієнтом якого була національна федерація агентств нерухомості, – пише Т.Лебедєва, – у період підготовки та обговорення законів, що стосуються сфери нерухомості в країні, забезпечував видання бюлетеня “Листи до депутатів”, котрий регулярно поширювався у парламенті. Він служив для них джерелом інформації про стан і проблеми даної сфери: відповідно до нього вони формулювали численні запитання до міністрів, які готували проект. Бюлетень же допомагав їм краще оцінити проблеми” [36, 40-41].

Фахівці, що займаються вивченням досвіду лобістської діяльності, у США виділяють декілька основних рівнів лобістів:

Іванов Н.Б. наводить приклад такої класифікації лобістів у штатах, яка враховує, на чиє замовлення здійснюється лобістська діяльність:

  1. Співробітники лобістських фірм (на рівні штатів ця група складає 15-25%).

  2. Власні лобісти груп тиску, тобто співробітники лобістських відділів корпорацій, підприємницьких союзів та інших організацій (їх 40-50%).

  3. Лобісти штатних та місцевих органів влади, котрі відстоюють у законодавчих зібраннях штатів інтереси своїх ві-

домств, міст тощо (їх 15-20%).

  1. “Лобісти народу” – активісти різних громадських організацій та рухів. У деяких організаціях такий актив діє постійно (екологічний рух), в інших він мобілізується при необхідності. Питома вага цієї групи складає приблизно 20% [42, 118].

^ Права та обов’язки лобістів регламентуються законодавчими актами стосовно лобістської діяльності та нормативними документами, що конкретизують їх.

Права лобістів в основному стосуються прав на допуск у державні установи, на отримання інформації, документів та матеріалів з питання, яке вони лобіюють, на створення асоціацій та оскарження дій посадових осіб, що порушують їхні права.

^ Обов’язки лобістів пов’язані з реєстрацією лобістської діяльності, звітністю про неї, відповідальністю за незаконну лобістську діяльність та відповідальністю перед клієнтами.

Структура лобістської діяльності, крім суб’єкта та клієнта, передбачає і певний об’єкт (об’єкти), на який вона спрямована.

^ Об’єкт лобістської діяльності – це посадові особи державних законодавчих та виконавчих органів, що мають можливість приймати рішення або реально впливати на їх прийняття в інтересах корпоративних структур, що підтримують Президента і його партію.

У новому американському законі щодо лобістської діяльності її об’єкт називають “охопленою посадовою особою”. Відповідно “охопленими особами” є: Президент, віце-президент США, посадові особи (крім канцелярських працівників) виконавчого апарату Президента США, керівники міністерств та відомств, їх замісники, помічники, радники та інші особи (перераховані в спеціальному розкладі виконавських посад, затверджених діючим законодавством), посадові особи і службовці (які займають посади конфіденційного характеру), вищі службовці збройних сил, члени Конгресу і співробітники апарату Конгресу, керівництво палат та комітетів Конгресу, а також робочих груп, що створюються для здійснення законодавчих послуг чи іншої допомоги членам Конгресу[58, 88].

Здається, аналогічні посадові особи можуть бути об’єктами лобістської діяльності в інших країнах, зокрема, в Україні. Оскільки лобістська діяльність здійснюється не лише на рівні центральних державних органів, а й на місцях, то цей перелік “охоплених осіб” може бути доповнений відповідними посадовими особами, які мають можливість приймати рішення або впливати на них в органах законодавчої та виконавчої влади в містах, районах, областях.
^ §3. Технологія лобіювання
Технологія лобіювання – це система послідовних дій, котрі забезпечують реалізацію цілей та завдань відповідної діяльності. Вона містить у собі методи, прийоми та засоби досягнення ефективного впливу на органи прийняття рішень, а також способи отримання глобальних, перспективних вигод (тактика і стратегія лобіювання).
^ Основними цілями лобістської діяльності вважають:
Те, чим доводиться займатися лобістам, зміст їх діяльності фактично обумовлюється інтересами клієнта, тими завданнями, які він поставив перед лобістом. Проте західні дослідники, які мають значний досвід аналізу лобістської діяльності, виділяють декілька загальних завдань, які доводиться виконувати всім лобістам і які визначають технологію лобістської діяльності:
^ Методи лобіювання
Надання в державні органи інформації, документів та проектів рішень з питань, що лобіюються. Для цього використовуються різні засоби. Цьому передує значна підготовча робота. У цьому зацікавлені не тільки лобісти та їх клієнти, а й посадові особи державних структур. “Дійсно дуже мала частина представників Конгресу, – пише, наприклад, І.Альошина, – має час вивчити чи навіть прочитати кожну частину законопроекту, за який йому потрібно буде голосувати. Таким чином, вони залежать від інформації лобістів, особливо в частині впливу законопроекту на своїх виборців” [2, 142].

Високо оцінюють діяльність лобістів і ті, кого лобіюють: “Я особисто переконаний, – зазначав американський сенатор Айдахо Джеймс Мак-Клур, що лобісти виконують надзвичайно корисну роль. Якщо Вам потрібно дістати достовірну інформацію, якщо Ви бажаєте довідатися про стан громадської думки, телефонуйте лобістам, які підтримують певне питання, та лобістам, які виступають проти нього. Вас миттєво просвітять, вони викладуть Вам найпереконливіші аргументи з обох сторін. На мою думку, ця система спрацьовує”. [57, 233].

Як зазначають деякі американські сенатори, “без лобізму уряд не міг би функціонувати: потік інформації, який вони несуть у Конгрес і у федеральну владу, – життєва частина нашої демократичної системи”. [64, 83]. У зв’язку з цим треба відзначити, що інформація, яка надається державним органам за їх запитами експертами, консультантами, радниками не розглядаються як лобістська діяльність. Крім того, лобіст також має право і можливість звернутися до фахівців за отриманням компетентної інформації. Робота фахівців також не буде вважатися лобістською діяльністю.

^ Участь у роботі структур парламентів, органах державного управління при обговоренні питань лобіювання.

Особисті контакти з посадовими особами, які приймають рішення або мають вплив на їх прийняття. Ці контакти можуть бути усними, письмовими, телефонними, електронними. Вони мають три аспекти – інформування посадових осіб, їх переконання та виявлення думки і позицій певної людини з питань лобіювання.

^ Експертиза проектів рішень, що готуються державними органами, надання останнім її результатів і, можливо, альтернативних проектів.

Організація публікацій та виступів у засобах масової інформації на підтримку конкретних проектів рішень або законопроектів.

^ Звернення організацій громадян та окремих груп до конкретних посадових осіб, які беруть участь у рішенні або мають можливість впливати на нього. Останній метод лобіювання іноді називають лобіюванням “біля коренів трави”. Приклади його успішних дій має США. Дослідники називають такі факти: у 1983 році банки і асоціації акумулювання організовували громадськість писати сенаторам та конгресменам, щоб відмінили закон, який вимагав з цих установ утримувати податки на проценти з вкладів на користь федерального уряду; у 1993 році була організована кампанія, яка змусила президента Б.Клінтона відмовитися від введення податку на використання енергоносіїв. Виборці у всіх штатах країни, представники різних груп населення писали до своїх представників у Конгресі і вимагали посилити тиск на Білий дім; у 1996 році Гаррі Каганович, відповідальний за відносини з Конгресом Федерації Американських товариств експериментальної біології, організував 13 тисяч повідомлень через Інтернет у Сенат, вимагаючи відміни запланованих скорочень фінансування Конгресом бюджету на медичні дослідження на 1996 рік [57, 235], [2, 143-144].

^ Організація зустрічей представників державних структур з громадськістю. Особливо вдало цей метод може застосовуватися на місцевому рівні. Запрошення представників влади на презентацію, день відкритих дверей, виставку тощо створює сприятливі умови для інформування представників місцевої влади і донесення до них позитивної інформації про фірму та її інтереси. В окремих випадках можливе застосування цього методу і при лобіюванні центральних органів державної влади.

^ Організація масових пропагандистських кампаній з метою сформувати або змінити громадську думку і через неї вплинути на об’єкт лобіювання.

У деяких країнах, зокрема у Німеччині, використовується для лобіювання метод консультацій. Тут практично при всіх федеральних відомствах діють різні дорадчі ради, комітети і комісії, більшість яких зосереджена при Міністерстві економіки та праці. Спеціалісти зазначають, що “консультативні” органи інституалізують відношення між групами інтересів і держадміністрацією, на постійній основі забезпечуючи та регулюючи участь указаних груп у процесі формування політичної волі. Ці групи стають здатними не тільки з випередженням реагувати на найважливіші події та у всеозброєнні зустрічати їх уже на підході, але часом і безпосередньо ініціювати їх виникнення, пропонуючи свої варіанти їх рішень. Разом з тим представники груп отримують можливість для участі у коректуванні вже прийнятих правових актів, конкретизуючи та уточнюючи їх [17, 179-180].

Методи лобіювання, що застосовують різні установи та організації, обумовлені специфікою їх діяльності, завданнями, що вони ставлять перед лобістами, та особливостями країн, де вони мають місце. Зазначають, що, наприклад, неурядові організації (НУО) Албанії, здійснюючи лобіювання законодавства, надавали коментарі, пропонували власні проекти законів, усіляко підтримували діяльність, спрямовану на вдосконалення законодавства країни. Серед останніх прикладів (1998 рік) таких прогресивних змін є: утворення при Міністерстві праці та соціальної політики міжвідомчої групи для опрацювання законопроектів стосовно діяльності неурядових організацій, ініціатива Міністерства з питань законодавчих реформ, спрямована на координування зовнішньої допомоги та участі НУО і широкої громадськості в процесі опрацювання проекту конституції; відкриті слухання, організовані при Міністерстві з питань законодавчих реформ за участю правозахисних груп для обговорення перспектив прийняття закону про омбудсмена; відкриті слухання щодо закону про податок на землю за участю фермерів та представників Національного Союзу фермерів, організовані Парламентською комісією з питань сільського господарства; а також запропоноване Парламентською комісією з питань ЗМІ 30-денне широке обговорення (з можливістю надати коментарі та зауваження) проекту закону про ЗМІ.

Установи, які одержали гранти від організації сприяння розвитку освітніх ресурсів та навчальних технологій (ГРТ), підготували 14 законопроектів з широкого кола пріоритетних для DemNet питань: закони про збереження міжнародних озер, колишніх заповідників, утворення національних парків тощо; закони про надання відповідної пенсійної, житлової та моральної компенсації колишнім політичним в’язням та жертвам репресій; законопроекти про введення податку на землю для сільськогосподарських підприємств; законопроекти соціального характеру, зокрема в галузі боротьби з таким для албанців злом, як контрабанда та вживання наркотиків, сімейне насильство тощо. ГРТ провело юридичну експертизу законопроекту, опрацьованого Албанським жіночим центром відстеження ситуації щодо вживання наркотиків [15, 20].

Одна з лобістських неурядових організацій – Латвійська асоціація освіти для дорослих (ЛАОД) провела лобістську кампанію, спрямовану на привернення уваги національного уряду до необхідності визначення державної політики в галузі освіти для дорослих. Асоціація зосередила свої лобістські зусилля на опрацюванні проекту закону про освіту для дорослих та на внесенні до статей бюджету на 1999 рік витрат на забезпечення фінансової підтримки освітніх програм для дорослих.

ЛАОД виступила за внесення таких змін до законодавства Латвії, починаючи з 1993 року. Організація сприяла утворенню коаліцій, членами якої стали ті НУО, які брали участь в опрацюванні проекту закону про освіту. Окрім того, асоціація зробила вагомий технічний внесок у підготовку законопроекту. Зусилля ЛАОД мали успіх: Міністерством освіти і науки Латвії була визначена нова урядова стратегія в галузі освіти. Сьогодні ЛАОД бере активну участь у підготовці ряду реформ, які планує провести Міністерство освіти та науки.

Зараз, як зазначають, ЛАОД готова бути одним з лідерів лобіювання, спрямованого на створення незалежної законодавчої бази для підтримки розвитку неприбуткового сектору [15,21].

У Литві неурядовою організацією Жіночий Центр працевлаштування та інформації була проведена значна робота з лобіювання. Вважають, що поправки до законів стосовно шлюбу та сім’ї, рівності можливостей, малого та середнього підприємництва стали можливими значною мірою завдяки організаційним зусиллям та проведеним громадським кампаніям Жіночого Центру [15, 21].

Лобістська діяльність може здійснюватися в різних напрямах, мати різний зміст (цілі та завдання) та спиратися на різні методи, прийоми та способи впливу на “охоплених осіб”. У зв’язку з цим виникає потреба класифікувати різні форми лобістської діяльності, щоб краще розуміти її особливості.

^ Форми лобізму – це специфічні різновиди внутрішньої організації, структури та характеру впливу на органи прийняття рішень, структурність певних принципів, методів, прийомів та способів здійснення лобістської діяльності.

Залежно від спрямованості зусиль лобіста розрізняють два види лобізму: горизонтальний та вертикальний.

^ Вертикальне лобіювання – діяльність, спрямована до найвищих посадових осіб (президента, його радників, інших представників центральної влади).

Горизонтальне лобіювання – лобістська діяльність як посередництво, що розрахована на достатньо широке коло лідерів думок, які можуть впливати на владні структури.

Класифікація форм лобізму представлена на схемі, що наведена нижче.




^ Свідомий лобізм – це цілеспрямований вплив на органи прийняття рішень та на їх посадові особи,

несвідомий лобізм – діяльність різних соціальних суб’єктів, що об’єктивно сприяє реалізації їх інтересів, проте вона не має цілеспрямованого характеру,

стихійний лобізм (“лобізм мимоволі”) – окрема людина, організація чи група людей, що звертається в державні органи, до “охоплених осіб”, з пропозиціями, вимогами, скаргами,

професійний лобізм – це діяльність осіб, що професійно виконують лобістські функції в тих чи інших органах прийняття рішень незалежно від того, з якою організаційною формою лобізму вони пов’язані та зареєстровані вони чи ні як лобісти,

організований лобізм – лобістська діяльність, що здійснюється, як правило, професіоналами відповідно до певних цілей та завдань і має цілеспрямований та систематичний характер,

непрофесійний лобізм – лобістська діяльність, що здійснюється представниками громадськості або державними діячами під час виконання ними своїх безпосередніх обов’язків,

прихований лобізм (“вбудований лобізм”) – неофіційна лобістська діяльність депутатів або чиновників державних структур,

зовнішній лобізм – лобістська діяльність осіб, що формально не пов’язані з органом влади, який вони лобіюють,

легальний лобізм – діє на основі тих чи інших законодавчих актів, має контрольований характер, проводиться зареєстрованими лобістами, демократичними методами,

нелегальний лобізм – є диким, невпорядкованим, розвивається як неофіційний, “тіньовий” соціальний інститут, має, як правило, характер “стихійного лобізму” і межує з антизаконними діями – корупцією, підкупом, шантажем тощо,

корпоративний лобізм – лобістська діяльність, пов’язана з інтересами великих організацій, які представляють інтереси роботодавців та співробітників,

державний лобізм – здійснюють ті чи інші великі державні організації, які прагнуть вирішити свої проблеми, спираючись на підтримку недержавних структур,

громадський лобізм – лобістська діяльність непрофесійного характеру, що здійснюється представниками громадськості, об’єднаними в громадські організації, або такими, що виступають від власного імені,

безпосереднє лобіювання – лобізм, пов’язаний з впливом лобіста на безпосередньо охоплений об’єкт,

опосередковане лобіювання – лобізм, пов’язаний із залученням громадськості до лобістської діяльності.

У сьогоденному світі, де все більше посилюється інтернаціоналізація життя, лобізм виходить за національні кордони і стає міжнародним феноменом. Фахівці зазначають, що лобізм став засобом досягнення цілей у міжнародних організаціях і особливо в масштабах європейського співтовариства у зв’язку з націоналізацією ринків і практично не існуючих для світових виробників та фінансових гігантів кордонів. Т.Лебедєва пише: “У справжню Мекку перетворилася бельгійська столиця Брюссель з 10 тис. лобістів і 1500 делегацій, 80 з яких мають французьку належність. Європейська інтеграція веде до все більшого пересічення інтересів як державних, так і корпоративних, і визначає нові правила гри” [64, 85].
^ Можна говорити і про такі форми лобізму:
Практика лобіювання на місцевому рівні має, на думку фахівців, два аспекти:

^ 1. Вирішення локальних проблем. Як зазначає Н.Б.Іванов, “майже всі лобістські битви у штатах ведуться навколо при-йняття місцевих законів, дозволів на будівництво підприємств або отримання державних замовлень. Такі цілі зачіпають інтереси як національних корпорацій, так і місцевих фірм, що діють лише на території даного штату. Якщо боротьба між місцевими групами тиску має доволі спокійний характер, так само як і боротьба між національними корпораціями в даному штаті, то при зіткненні перших та останніх лобістська битва неминуча. Умовно цю ситуацію можна позначити як “фактор рідного штату” – місцеві фірми силою прагнуть зберегти за собою традиційну сферу впливу.” Дослідник наводить приклад протистояння у Флориді найбільших у світі компаній оренди автомобілів “Хертц” та “Евіс”, з одного боку, та “Аламо” й інших дрібних фірм, з іншого. “Хертц” та “Евіс” лобіювали на користь запропонованого ними законопроекту, котрий забороняв примусово для клієнта включати у вартість оренди машини один з видів страхування. Численні страховки (у випадку шкоди, викрадення, отримання травм тощо) якраз і були джерелом більшої частини прибутку дрібних фірм. Втрата цього опосередкованого доходу фактично витискувала їх із бізнесу. Боротьба носила гострий характер. У кампанію було залучено більше 50 лобістів (з них 18 працювали тільки на “Аламо”). Як результат цих зусиль, не для прикладу іншим штатам, легіслатура Флориди законопроект провалила, а “Аламо” та місцеві компанії продовжували працювати [42, 120].

^ 2. Вирішення федеральних проблем. Зазначають, що най-більшою лобістською компанією, яка з однаковою жорстокістю велася як на федеральному, так і на місцевому рівні, була боротьба навколо Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). Приєднання Мексики як країни зі слаборозвиненою економікою та дешевою робочою силою, до угоди між США і Канадою було вигідним насамперед США, але невигідно її південним штатам, які вважали, що угода принесе за собою втрату робочих місць, незадоволення населення напливом мексиканців, забруднення довкілля промисловими відходами. Після дворічних баталій, у 1993 році, закон про НАФТА був прийнятий, але перед цим бо-ротьба неждано перемістилася в декілька південних штатів. Зацікавлений у просуненні угоди уряд Мексики найняв найбільші агентства зі зв’язків з громадськістю “Берсон Марстеллер” й “СЕКОФІ”. Зрозумівши, що противники знаходяться не лише у Вашингтоні, але й у конкретних штатах, агентства у свою чергу найняли декілька регіональних субпідрядників свого профілю в ключових, прикордонних з Мексикою штатах. Так, “Кампос комюнікейшнз інк.”, що базувалася у Х’юстоні, формувала громадську думку в Техасі, а фірма “Мойя, Вілланьєва & ассошейтс” займалася такою ж діяльністю в Каліфорнії. Одночасно основні підрядники найняли двох екс-губернаторів штату Нью-Мексико Т.Анайю й Д.Аподака, поставивши перед ними завдання провести серію зустрічей та семінарів з політично активними групами населення, щоб залучити їх до боротьби за проходження закону. Таким чином, лобісти мексиканського уряду своєчасно визначили для себе “ключові штати” і, використовуючи непрямий лобізм як основне знаряддя на рівні штатів, дуже сприяли тому, щоб закон був прийнятий [42, 120-121].

^ Практика лобіювання на регіональному рівні
Дослідники зазначають, що в розвитку та функціонуванні лобізму в США в останні роки з’явилася тенденція суттєвого переносу обсягів лобістської діяльності з федерального рівня на рівень штатів. Великі компанії та підприємницькі спілки, які є впливовими групами національного масштабу і тому традиційно зосереджували свою увагу головним чином на відносинах з федеральними органами влади, почали збільшувати свою політичну присутність та посилювати лобістську активність у законо-давчих зібраннях штатів. Вважають, що головними причинами цього є:

Фахівці вважають, що шанси лобістів у законодавчих зібраннях штатів значно вищі, ніж у федеральному Конгресі країни. Якщо в Конгресі ухвалюються лише 5% внесених законопроектів, то в місцевих органах – 25%. Це збільшує шанси лобістів у 5 разів [42, 117].

Тенденція посилення лобіювання на місцевому рівні проявляється і в зростанні кількості лобістів у штатах. Ось деякі цифри, що ілюструють вказану тенденцію:


Штати

80-ті роки

(лобістів)

90-ті роки

(лобістів)

Нью-Йорк

1379

1854

Техас

1700

1937

Іллінойс




4222


Усього в 50-ти штатах у 1994 році було 39468 лобістів. За деякими даними, кількість лобістів у законодавчих зібраннях декількох великих штатів перебільшує десятитисячну позначку і порівнялася з кількістю лобістів у федеральному Конгресі.

Посилення лобіювання на рівні штатів знаходить виявлення і в змінах методів лобіювання. Особливого значення набувають методи непрямого лобіювання. Вважають, що їх сутність в ефективному сполученні власне лобізму, зв’язків з громадськістю і реклами для формування громадської думки та розробки високотехнологічних масових акцій тиску на законодавців (простий непрямий лобізм, тобто організація поштових кампаній чи листів законодавцям уже відходить у минуле).

На національному (федеральному) рівні з’являються спеціалізовані фірми, що займаються проведенням лобістських заходів лише в штатах. Вони мають міцні зв’язки з окремими штатами, це дозволяє відслідковувати розвиток подій у штатах і ефективно працювати в будь-якому штаті.

У штатах створюються власні закони, що регулюють лобістську діяльність, які дозволяють упорядковувати і контролювати лобізм і на регіональному рівні [42, 118-119].

^ Фактори ефективності діяльності лобістів

  1. Розмір групи, що лобіює певне питання (саме у зв’язку з цим виникає питання щодо коаліційного лобіювання, про що йшлося раніше).

  2. Матеріальні можливості клієнтів.

  3. Розстановка політичних сил у системі політичної влади.

  4. Моральна сила лобістів та їх клієнтів.

  5. Володіння достатньою інформацією щодо питання, яке лобіюється.

  6. Географічна (і не тільки географічна) розпиленість чи згуртованість клієнтів лобістів.

  7. Зосередженість групи лобістів на вузьких питаннях.

Радник президента Румунії з питань неурядових організацій зазначає, що секрет успіху лобістської кампанії неурядової організації полягає в конкретному визначенні питання, котре пропонується на розгляд представникам влади. Вона пише: “Це означає, що в першу чергу неурядова організація повинна чітко окреслити основну проблему, детально і ґрунтовно пояснити необхідність її вирішення, а також представити розгорнутий аналіз політичних наслідків у разі успішного розв’язання. Представники влади завжди хочуть знати, що вони виграють, якщо підтримають вашу ініціативу” [15, 10]. Думається, що цей чинник має важливе значення і в лобістських кампаніях комерційних організацій та лобіюванні громадськими організаціями владних структур.

  1. ^ Професіоналізм та компетентність лобістів.

Професіоналізм лобістів має різні аспекти. Важливою складовою успіху лобіювання фахівці вважають дотримання певних правил та процедур. На думку професійного лобіста П.Міллера, процедура лобіювання містить кілька головних компонентів:

Пет Чоат – один із ветеранів американських урядових ПР називає такі “міні-правила” для лобістів:

Л.Петреску звертає увагу на необхідність врахування специфіки політичного життя конкретної країни, у якій діє лобіст. На її думку, наприклад, враховуючи особливості політичної системи США, американська модель лобізму виходить з того, що законодавство можна змінити, притягнувши на свою сторону членів парламенту. Вона передбачає здійснення ефективного впливу місцевих громад на “своїх” депутатів парламенту. В інших країнах ця модель не завжди буде мати успіх.





Аналізуючи досвід Румунії, дослідниця зазначає інші особливості лобізму.





Оскільки в Румунії політична система базується на принципі пропорційного представництва, то реальна влада зосереджена в руках провідних партій. За таких умов рішення приймаються на дуже високому рівні, а неурядові організації не схильні довіряти партійним лідерам незалежно від того, очолюють вони уряд чи опозицію. Очевидним рішенням у такій ситуації буде концентрація усіх можливих зусиль саме на тих ділянках, де зосереджена реальна влада: з одного боку, це впливові партійні лідери, з іншого – ключові урядові посадовці.

З
розуміло, що в будь-якій іншій країні з іншими особливостями політичних відносин можуть існувати “свої” моделі лобістських кампаній. Українська модель, на наш погляд, аналогічна румунській. В умовах диктатури вона може бути представлена так:


Важливим фактором лобізму може і повинно стати, на думку Л.Петреску, і спрямування зусиль не лише на залучення гравців з вищих ешелонів влади, а й на діалог з місцевими владними структурами. Вона підкреслює, що надзвичайно багато питань можна вирішувати на місцевому рівні.

Контрольні питання

  1. У чому сутність лобізму та його роль у сучасному суспіль-
    стві?

  2. Що таке лобістська діяльність, яку структуру вона має?

  3. Які існують методи та прийоми лобіювання?

  4. Охарактеризуйте особливості лобізму в Україні.

  5. Чому дуже часто лобізм розглядається як негативне явище? Які позитивні та негативні сторони лобізму можна виділити в сучасному суспільстві?

  6. Які об’єктивні фактори існування лобізму Ви можете назвати? Лобізм – тимчасове явище? Поясніть свою думку.

  7. Які положення законодавчих актів України, на Вашу думку, можуть служити правовими засадами лобізму в нашій країні?

  8. Певне міністерство запросило Вас як консультанта для підготовки програми перебудови певної галузі промисловості. Зрозуміло, Ви постараєтесь відобразити в проекті інтереси своєї фірми. Чи будете Ви лобістом? Чому?

  9. Які існують переваги та недоліки організованого та неорганізованого лобізму?

  10. Як Ви уявляєте собі діяльність лобістської фірми?



^ зв’язки з громадськістю в сучасному суспільстві
  • oldrussian.ru/metodi-vozdejstviya-na-tochki-kak-ne-stradat-ot-pohmelya.html
  • oldrussian.ru/den-dvadcat-sedmoj-luchshee-ot-kutyur-kak-stat-krasotkoj-za-30-dnej.html
  • oldrussian.ru/bright-lights-film-journal-academic-journals-philology.html
  • oldrussian.ru/carlos-roberto-de-souza-filho-20-anos-de-ps-graduao-no-ig-unicamp.html
  • oldrussian.ru/downstream-processing-bioprocess-integration-industrial-case-studies-m-r-ladisch-and-c-liu-organizers-paper-100-105.html
  • oldrussian.ru/tap-the-internet-to-strengthen-evidence-based-oncology-nursing-practice-5.html
  • oldrussian.ru/introduction-frbr-class-hierarchy-aligned-with-part-of-cidoc-crm-class-hierarchy-23.html
  • oldrussian.ru/our-mission-is-to-promote-the-independence-of-blind-and-visually-impaired-persons-by-providing-specialized-materials-products-and-services-needed-for-education-and-life-21.html
  • oldrussian.ru/rotberg-r-i-albaugh-e-bonyongwe-h-clapham-c-s-herbst-j-and-metz-s-editors.html
  • oldrussian.ru/-socit-des-crivains-des-nations-unies-genve.html
  • oldrussian.ru/metodichn-rekomendac-shodo-provedennya-pdsumkovih-kontrolnih-robt.html
  • oldrussian.ru/naudl-core-files-200809-14-contention-one-inherency-american-policy-fails-to-promote-alternative-energy.html
  • oldrussian.ru/23smotret-v-sut-prostranstvo-soznaniya-opit-praktiki.html
  • oldrussian.ru/6-metodichn-vkazvki-z-rozrahunkv-perehdnih-procesv-u-kolah-pri-d-dzherela-sho-zmnyutsya-za-sinusodalnim-zakonom.html
  • oldrussian.ru/teaching-and-learning-strategies-student-capabilities.html
  • oldrussian.ru/general-information-25.html
  • oldrussian.ru/1-1can-agencies-work-together-collaboration-in-public-and-nonprofit-organizations-3.html
  • oldrussian.ru/1bastauish-podlezhashee-kotoroe-otvechaet-na-voprosi-km-kmder-kto-ne-neler-chto-i-mozhet-virazhatsya-vsemi-chastyami-rechi.html
  • oldrussian.ru/-5-santarno-epdemologchnij-naglyad-bityak-admnstrativne-pravo-ukrani.html
  • oldrussian.ru/chopvska-k-g-sudova-medicina-pdruchnik-dlya-studentv-med-s89-vuzv-v-v-blkun-l-l-golubovich-p-l-golu-bovich-ta-i-stornka-20.html