Актуальність теми дослідження - Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького...


ВСТУП


^ Актуальність теми дослідження. Міжнародні організації є однією з основних форм співробітництва держав в різних сферах суспільної діяльності і в сучасному міжнародному праві наряду з державами наділяються міжнародною правосуб’єктністю. Система ООН складається з цілої низки спеціалізованих та допоміжних установ, кожна з яких призначена для діяльності в певній сфері. Такий спеціалізований поділ дозволяє установам ООН максимально сприяти співпраці держав у кожній окремо взятій галузі. В умовах постійного науково-технічного прогресу, одним з наслідків якого є суттєве економічне відставання значної кількості країн, що розвиваються від країн з розвинутою ринковою економікою, одне з провідних місць серед спеціалізованих установ ООН займають економічні, однією з функцій яких є допомога таким країнам. Беручи до уваги те, що ООН є не тільки найбільш представницькою (до її складу входять практично всі держави сучасного світу), а й єдиною універсальною організацією, що має на меті підтримання міжнародного миру та безпеки, можна стверджувати, що саме спеціалізовані економічні установи ООН відіграють надзвичайно важливу роль серед міжнародних економічних організацій, адже саме вони регулюють відносини в сфері економіки між державами-членами цієї універсальної організації, тобто є тією ланкою, що з’єднує провідні держави та держави з нижчим рівнем розвитку. Кожна з цих організацій має свою специфіку, зумовлену досить вузькою сферою діяльності.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що протягом останніх десятиріч відбуваються значні зміни в сфері договірної компетенції спеціалізованих установ системи ООН економічного характеру. Суттєво змінюється характер та зміст угод, що укладаються цими міжнародними організаціями. Від взаємовідносин на двосторонній основі організації переходять до широкомасштабного багатостороннього регулювання економічних відносин, що значно полегшує міждержавне співробітництво в цій сфері.

Проблема договірної правоздатності міжнародних організацій є досить актуальною на сьогоднішній день, беручи до уваги величезну кількість міжнародних організацій та темпи їх розвитку, але у вітчизняній науці міжнародного права майже немає досліджень в цій сфері. Багато вчених, таких як О. О. Шибаєва, Д. І. Фельдман, С. А. Войтович, О. Г. Зайцева, Л. Б. Архипова, С. О. Малінін, досліджували окремі питання, пов’язані з спеціалізованими економічними установами ООН, їх правовим статусом, правосуб’єктністю міжнародних організацій, але не безпосередньо їх договірну правоздатність. Також у 2003 р. в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка О. М. Шпакович захистила кандидатську дисертацію на тему “Роль міжнародних економічних організацій в правотворчому процесі”. Робота в основному зачіпає ухвалення правових актів організацій та укладення ними міжнародних угод як форми участі у міжнародному правотворчому процесі.

До того ж в науці міжнародного права немає єдиної точки зору на природу договірної правоздатності міжнародних організацій загалом, не говорячи вже про договірну правоздатність спеціалізованих економічних установ зокрема. Праці, присвячені цій проблемі, відсилають до установчих договорів, узагальнюючи лише теоретичні основи договірної правоздатності міжнародних організацій та виділяючи основні теорії її походження: теорію "повноважень, що маються на увазі", "статутну", "функціональну", "іманентну" та інші.

Теоретичним підґрунтям дисертації слугували також праці вітчизняних та зарубіжних вчених – С. А. Войтовича, О. О. Мережка, Т. М. Циганкової, Т. Ф. Гордєєвої, О. О. Шибаєвої, П. Є. Казанського, Ю. Я. Баскіна, Д. І. Фельдмана, О. Г. Зайцевої, К. Кольяра, К. Арчера, С. Б. Крилова, В. Дженкса, С. В. Черніченка, С. О. Малініна, Л. Н. Маратадзе, Дж. Фіцморіса, У. Ю. Мамедова, М. О. Ушакова, Л. Б. Архипової, Г. І. Морозова, А. М. Талалаєва, Я. Броунлі, В. Фрідмана, В. М. Шуршалова, Ф. Сейєрстеда, Лабейри-Менахема, Д. Карро, П. Жюйара, Дж. Добберта, М. Рамо-Монтальдо тощо.

Емпіричну базу роботи становлять Віденська конвенція про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями чи між міжнародними організаціями 1986р.; рішення Міжнародного Суду ООН; установчі акти спеціалізованих економічних установ ООН; а також міжнародні угоди, що укладаються спеціалізованими економічними установами ООН.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України “Міжнародно-правові проблеми співробітництва України з світовими та європейськими інституційними структурами” (номер державної реєстрації 0101U007291), що здійснюється у рамках вивчення проблеми “Україна у системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика”.

^ Мета та завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення особливостей договірної правоздатності спеціалізованих економічних установ ООН в умовах сучасного міжнародного правопорядку.

Наведена мета зумовила постановку і вирішення таких наукових завдань:

дослідити історичні передумови виникнення та розвитку міжнародних організацій;

дослідити тенденції розвитку спеціалізованих економічних установ системи ООН;

розкрити правову природу спеціалізованих економічних установ як суб’єктів міжнародного права;

виявити та класифікувати концепції договірної правоздатності міжнародних організацій;

проаналізувати установчі акти спеціалізованих економічних установ під кутом зору наявності в них норм щодо права укладення міжнародних договорів;

показати особливості та закономірності договірної практики спеціалізованих економічних установ ООН;

дослідити проблему відповідальності міжнародних організацій за порушення договірних зобов’язань.

^ Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у сфері укладення міжнародних договорів спеціалізованими економічними установами ООН.

Предметом дослідження є норми міжнародного права, які визначають договірну правоздатність спеціалізованих економічних установ ООН та її особливості.

^ Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів дослідження застосовувалися філософські, загальнонаукові і спеціальні методи, що забезпечують єдність гносеологічного, соціально-філософського та правового аналізу договірної правоздатності міжнародних економічних організацій та виявлення її особливостей для спеціалізованих економічних установ ООН.

Також методологічну основу складають такі загальнонаукові методи як аналіз і синтез, узагальнення, моделювання й ін. Так, використання методів аналізу і синтезу дало можливість проаналізувати не тільки поняття спеціалізованої економічної установи, основні види установ, поняття договірної правоздатності та компетенцію укладення міжнародних договорів, а й виявити загальні і відмінні риси договірної правоздатності спеціалізованих економічних установ, а також міжнародних договорів, які ним укладаються. Соціологічний метод знайшов своє застосування в ході аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників і суспільних процесів, що обумовили виникнення, еволюцію та особливості становлення міжнародних організацій, їх правосуб’єктності та договірної правоздатності; формально-логічний метод застосовувався для визначення основних понять юридичних конструкцій. Системно-структурний метод покладено в основу класифікації спеціалізованих економічних установ ООН та при визначенні їх місця в системі міжнародних організацій; системно-функціональний метод застосовувався при дослідженні правосуб’єктності міжнародних організацій, практики укладення міжнародних договорів спеціалізованими установами ООН. Історико-логічний метод використаний при дослідженні процесу виникнення та становлення міжнародних організацій загалом та спеціалізованих економічних установ ООН зокрема, а також понять "правосуб’єктність міжнародної організації" та "договірна правоздатність міжнародної організації". Важливим було використання у роботі статистичного методу, за допомогою якого виявилося можливим охарактеризувати договірну практику спеціалізованих економічних установ ООН. В роботі широко застосовувався порівняльний метод, що використовувався при аналізі договірної бази спеціалізованих економічних установ ООН.

^ Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в українській юридичній літературі на монографічному рівні вперше досліджено договірну базу спеціалізованих економічних установ та зроблено спробу виділити особливості їх договірної правоздатності. Наукову новизну дослідження відображають такі найважливіші теоретичні узагальнення:

вперше:

здійснено авторську класифікацію спеціалізованих економічних установ ООН на безпосередньо економічні та установи економічного характеру; перші здійснюють свою діяльність у валютно-кредитній сфері (МБРР, МВФ, МАР, МФК, БАГІ), сфері зв’язку та транспорту (ІКАО, ІМО, ВПС та МСЕ), сфері промислового розвитку (ЮНІДО), а до другої групи належать ті, що непрямо пов’язані в своїй діяльності з економічною сферою: ВМО, МФСР, ФАО та ВОІВ;

запропоновано поділити положення установчих актів міжнародних економічних організацій щодо договірної правоздатності на дві категорії: положення, непрямо пов’язані з договірною правоздатністю, і положення, що закріплюють договірну правоздатність;

сформульовано авторське визначення поняття договірної правоздатності спеціалізованої економічної установи ООН – право укладати міжнародні договори адміністративного і неадміністративного характеру з метою координації співпраці в економічній сфері, яке закріплюється в установчих документах організації, або випливає з їх положень чи підтверджується практикою організації, з якою погодилися держави-члени;

встановлено, що право спеціалізованих економічних установ укладати міжнародні договори закріплюється в установчих актах спеціалізованих установ: як право на укладення домовленості “про співпрацю з іншими міжнародними організаціями (окрім неформальних угод та угод адміністративного характеру) або як право на укладення робочих угод, тобто угод адміністративного характеру, або як право укладати угоди з ООН та іншими міжнародними організаціями, що мають спеціалізовані інтереси в суміжних сферах;

удосконалено:

положення, згідно з яким спеціалізовані економічні установи ООН надають превагу у своїй практиці не укладенню двосторонніх угод, а виробленню під їх егідою багатосторонніх конвенцій, і лише фінансово-кредитні спеціалізовані установи в силу особливостей своєї діяльності мають значно ширшу базу двосторонніх міжнародних договорів, особливо з державами;

дістало подальшого розвитку:

положення щодо правосуб’єктності міжнародних економічних організацій, яка обмежена їх цілями, що визначаються необхідністю координації економічного співробітництва держав;

положення щодо особливостей відповідальності міжнародних організацій за порушення міжнародних зобов’язань, згідно з яким відповідальність міжнародних організацій настає за будь-яке міжнародно-протиправне діяння, що не відповідає зобов’язанням міжнародної організації;

положення щодо функціонального характеру договірної правоздатності міжнародних економічних організацій, яка обумовлена установчими актами та цілями кожної організації і може розвиватися міжнародно-правовою практикою цих організацій та їх органів.

^ Практичне значення одержаних результатів. Положення дисертації роблять можуть бути використані в подальших дослідженнях проблем договірної правоздатності як спеціалізованих економічних установ ООН, так і міжнародних організацій загалом. Результати дослідження, зроблені дисертантом висновки і пропозиції мають значення для вдосконалення навчального процесу при підготовці і підвищенні кваліфікації спеціалістів з міжнародного права. Вони можуть бути використані в навчальному процесі під час викладання, наприклад, таких дисциплін як “Міжнародне право”, “Право міжнародних організацій”, “Право міжнародних договорів”, “Міжнародне економічне право” тощо.

^ Апробація результатів дослідження. Базові положення дисертації пройшли апробацію на: Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців "Треті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 5–6 листопада 2004 р.; тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців "Четверті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 21–22 жовтня 2005 р.; тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців "П’яті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 р.; тези опубліковані); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів "Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 р.; тези опубліковані); Регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 9–10 лютого 2006 р.; тези опубліковані); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку" (м. Луцьк, 17–18 березня 2006 р.; тези опубліковані); ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи" (м. Тернопіль, 13 квітня 2007 р.; тези опубліковані); X Всеукраїнській науково-практичній конференції "Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи" (м. Тернопіль, 11 квітня 2008 р.; тези опубліковані).

Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення в п’яти статтях у фахових виданнях та восьми тезах доповідей у наукових збірниках.

^ Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 23 сторінки (209 найменувань).

Р О З Д І Л 1

^ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТИ

МІЖНАРОДНОГО ПРАВА


1.1. Передумови виникнення та історія розвитку

міжнародних організацій


З точки зору теорії сучасного міжнародного права, міжнародна організація – це об'єднання створене на основі міжнародного договору, покликане координувати дії держав-членів на постійній основі в межах наданих йому повноважень [49, c. 29]. Вони виникали, розвивалися та набували міжнародної правосуб’єктності поряд з іншими суб’єктами міжнародного права, будучи невід’ємною частиною його історії.

Поряд з державами одним із основних суб’єктів міжнародного права є міжнародні організації. В російській літературі ХІХ – початку ХХ ст. право міжнародних організацій вважалося частиною міжнародного адміністративного права. П. Є. Казанський писав, що ”в міжнародної адміністрації велике майбутнє... треба об’єднуватися в великі всесвітні союзи для того, щоб разом досягнути спільних цілей” [36, с. 36].

У міжнародно-правовій літературі наголошується на тому, що хоча постійні міжнародні організації виникли в середині ХІХ ст. (Міжнародний союз для вимірювання землі, Міжнародний телеграфний союз, Всесвітній поштовий союз, Міжнародний комітет мір і ваги, Міжнародний союз для захисту літературної та художньої власності, Міжнародний союз залізничних сполучень і ін.), тоді вони ще не розглядалися як суб’єкти міжнародного права. Але вже в першій половині ХХ ст. їхнє становище почало змінюватися. Поява нових міжнародних організацій та активізація діяльності вже існуючих міжнародних організацій із спеціальних питань призвели до часткової зміни їх правого статусу, до набуття ними ознак міжнародної правосуб’єктності. Поява у другій половині ХХ ст. внаслідок процесу деколонізації великої кількості нових незалежних держав і пожвавлення міжнародної співпраці веде до збільшення кількості міжнародних організацій і остаточного закріплення їх міжнародної правосуб’єктності [132, с. 39].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Адміністративні союзи – це перші постійно діючі міжнародні об’єднання, що володіли такими ж ознаками, що і сучасні міжнародні організації:

  1. були створені на основі міжнародного договору;

  2. їх членами були держави;

  3. мали власну волю;

  4. мали органи, що виражали їхню волю;

  5. були правомірними з точки зору міжнародного права;

  6. мали свої цілі [131, с. 31].

Проте деякі вчені, наприклад О. О. Шибаєва, не вважають, що адміністративні союзи були суб’єктами міжнародного права. Такі твердження ґрунтуються на тому, що "в міжнародних відносинах наступає такий період розвитку, коли держави, виходячи з цілей та завдань, котрі вони ставлять перед міжнародною організацією, а також тих функцій, якими вони їх наділяють, змушені наділяти їх і міжнародною правосуб’єктністю" [131, с. 31]. Тобто саме поняття міжнародної правосуб’єктності в сучасному його розумінні – це історична категорія, яка з’явилася лише в 20-х роках ХХ ст. і лише починаючи з Ліги Націй, а особливо після Другої Світової війни, держави наділяють нею міжнародні організації [52, с. 121].

Т. Н. Нешатаєва підкреслює, що міжнародні організації "створюються державами при необхідності і виникають з об’єктивних потреб міжнародних відносин" [71, с. 75]. Фактично, саме війни – Перша Світова та Друга Світова – стали рушійною силою у створенні міжнародних організацій.

Першою у світі міжнародною організацією універсального характеру стала Ліга Націй. На думку К. Кольяра, вона представляла собою: міжнародну організацію, асоціацію урядів, спосіб організації міжнародної співпраці [39, с. 254].

На Паризькій конференції 28 червня 1919 р. було підписано Статут Ліги Націй. Він складався з преамбули і 26 статей. Статут набув чинності 10 липня 1920 р. [30, с. 635].

Статут Ліги Націй чітко не наділяв її юридичною персональністю, хоча, фактично, держави-члени визнавали, що вона її має. Ця позиція ґрунтувалася на принципі юридичної персональності, що розумілася як необхідна для ефективного здійснення Лігою її функцій, а частково на практиці Ліги як корпоративної особи, спроможної, наприклад, укладати угоди з урядом Швейцарії, де розміщувалася штаб-квартира організації (м. Женева), з питань передачі їй власності, коштів тощо [30, с. 635].

Установчий акт не надавав організації ніякої влади над державами-членами, за винятком виконання зобов’язань згідно Статуту. Рада Ліги, хоча і була в певній мірі виконавчим органом, не могла застосувати примус по відношенню до держав-членів. Її рішення в основному носили рекомендаційний характер.

Статут Організації передбачав вільний вихід із її членства за умови виконання взятих на себе зобов’язань (п. 3 ст. 1 Статуту Ліги Націй) [90, с. 62].

Скориставшись цим правом, у 1933 р. зі складу організації виходить Японія та Німеччина. В 1934 р. членом Ліги Націй стає Союз Радянських Соціалістичних Республік. Проте СРСР перебував у складі організації досить недовго. У грудні 1939 р. Рада Ліги єдиний раз за своє існування використала право виключення держав із членів організації (ст. 16), виключивши Радянський Союз через його напад на Фінляндію [32, с. 20].

Статут Ліги Націй у п. 1 ст. 24 передбачав, що під керівництвом цієї організації повинні бути всі міжнародні бюро, вже створені колективними договорами, якщо сторони-учасники цих договорів на таке погодяться, і що всі міжнародні бюро та всі комісії з врегулювання питань міжнародного значення, котрі будуть створені пізніше, також повинні бути під її керівництвом [82, с. 428].

Засновникам Ліги Націй вдалося збудувати систему спеціальних та допоміжних органів. При організації діяло дві автономні установи: Постійна палата міжнародного суду в Гаазі та Міжнародна організація праці. Остання мала спільне з Лігою членство, бюджет, її діяльність певною мірою контролювалася головними органами Ліги Націй, але вона була самостійною організацією й діяла на основі власного статуту. До спеціальних та допоміжних органів належали різноманітні організації, постійні й тимчасові комісії та комітети, створені Радою Ліги Націй на основі її Статуту й мирних договорів 1919 р., а також спеціальних угод чи за пропозицією Асамблеї. Для здійснення функцій Ліги Націй Статут передбачав утворення таких її основних органів: Асамблеї, Ради і Секретаріату. Внутрішня структура Організації склалася з низки спеціальних органів з економічних та соціальних питань. В рамках Ліги Націй існували так звані "технічні організації" – Організація сполучень і транзиту, Економічна і фінансова організація та Організація охорони здоров’я. Окрім цих об’єднань, діяла ціла низка організацій гуманітарного та соціального характеру.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

З дня створення ООН тричі кардинально змінювалася система міжнародних відносин: встановлення післявоєнного статусу переможцями Другої Світової війни, “холодна війна” й період після розпаду СРСР. До цього переліку можна ще додати крах колоніалізму, результатом якого стала поява на політичній карті більше 130 нових держав. Почавши свою діяльність як організація з підтримання миру та безпеки, на сьогоднішній день ООН має понад 70 інформаційних центрів, 54 тисячі службовців і 14 тисяч співробітників лише у штаб-квартирі в Нью-Йорку, вже не говорячи про мережу спеціалізованих установ, котрі регулюють співпрацю в більшості галузей міжнародного співробітництва. Сьогодні в полі зору ООН знаходяться майже всі сфери міжнародних відносин, про що переконливо свідчать назви спеціалізованих установ, різноманітних програм та комісій. ООН, зі всіма своїми недоліками та перевагами, є дзеркальним відображенням сучасного міжнародного співтовариства. Адже не можна забувати, що діяльність цієї організації повною мірою залежить від волі її держав-членів.

^ 1.2. Характеристика правосуб’єктності міжнародних організацій


Суб’єкт міжнародного права – це носій міжнародних прав та обов’язків, котрі виникають в особи у збірному розумінні в результаті поширення на неї дії будь-яких норм міжнародного права чи індивідуальних положень, заборон і дозволів, що містяться в міжнародно-правових актах. Суб’єктами міжнародного права можуть бути ті, хто його створює, а також ті, хто наділяє правом участі в таких відносинах і може брати в них участь [128, с. 129].

В сучасній вітчизняній теорії міжнародного права загальновизнано, що до суб’єктів міжнародного права належать держави, міжнародні організації, нації, що борються за самовизначення, державоподібні утворення, а також фізичні особи [128, с. 129; 123, с. 124].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

О. О. Шибаєва у своїй монографії “Право міжнародних організацій”, котра була опублікована майже 20 років назад, відмічає, що “міжнародні організації спочатку не володіли міжнародною правосуб’єктністю” [131, с. 27]. Проте вона визнає, що “в теперішній час міжнародні міжурядові організації, що не мають міжнародної правосуб’єктності, зустрічаються дуже рідко” [131, с. 27]. О. О. Шибаєва відзначає, що рішення держав-членів з приводу того, яку створювати організацію та якими рисами її наділити, визначається дією об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, котрі в силу їх об’єктивності визначають суб’єктивне рішення держав-членів. Настає такий момент розвитку міжнародних відносин, коли держави, виходячи з цілей та завдань, котрі вони ставлять перед міжнародними організаціями, з функцій, котрі їм надають, змушені наділяти їх і міжнародною правосуб’єктністю [131, с.31].

Таким чином подальший розвиток у цьому напрямку привів до того, що вже в першій половині ХХІ ст. абсолютно всі міжнародні міжурядові організації мають статус суб’єктів міжнародного права. В той же час не можна забувати, що об’єм їхньої правосуб’єктності при цьому не є однаковим. Для його визначення треба буде все одно звертатися до тлумачення установчих актів. А в певних випадках – навіть до аналізу практики. Так, наприклад, в Статуті ООН немає прямої вказівки на правосуб’єктність цієї організації. О. О. Шибаєва відмічає, що в таких випадках “питання міжнародної правосуб’єктності вирішується на основі тлумачення установчого акту з використанням концепції “компетенції, що мається на увазі” [131, с. 32].

Сьогодні коли ми говоримо про правосуб’єктність міжнародних організацій, мова йде не про її наявність чи відсутність, а лише про об’єм. Адже на сьогодні без міжнародної правосуб’єктності жодна міжнародна організація не може належним чином виконувати свої функції. Загальновизнаним є той факт, що всі публічні міжнародні організації мають певну міжнародну правосуб’єктність, яка проте є обумовлена сферою їх діяльності [25, с. 21]. На думку І. І. Лукашука, є підстави вважати, що це відноситься й до інших організацій системи ООН [50, с. 154].

Міжнародні організації володіють низкою прав та обов’язків, беруть участь у створенні норм міжнародного права й можуть застосовувати примус для забезпечення виконання цих норм. З цього випливає, що вони є суб’єктами міжнародного права. Проте не можна забувати, що їх правосуб’єктність має особливий характер. Як відомо, права міжнародних організацій – це результат узгодження волі держав, що знайшов вираження у міжнародному договорі, котрий є установчим актом даної організації. Вони є похідним елементом від прав держав-членів: останні делегують їх міжнародним організаціям, чітко обмежуючи цілями та завданнями. Кожна міжнародна організація володіє тільки їй притаманним обсягом правосуб’єктності, межі якої чітко визначені в установчому договорі.

Міжнародні організації володіють спеціальною правосуб’єктністю. Вона визначається їхніми функціями, а тому інколи її називають функціональною. Саме через функції ООН Міжнародний Суд ООН у своєму консультативному висновку “Про відшкодування збитків, завданого на службі в ООН” вивів правосуб’єктність цієї організації [143]. Основні положення Консультативного висновку О. О. Шибаева звела до наступного:

  1. ООН є міжнародною особою, а це означає, що вона володіє міжнародними правами та обов’язками;

  2. ООН не є таким самим суб’єктом міжнародного права як держава, і її права та обов’язки як суб’єкта права не рівноцінні з правами та обов’язками держави;

  3. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Сьогодні міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій є загальновизнаною [197, с. 1026]. Це неодноразово підтверджувалося і рішеннями Міжнародного Суду. Так, у рішенні по справі про дипломатичний і консульський персонал США в Тегерані 1980 р. сказано: "Міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права…" [144]. В консультативному висновку в справі щодо правомірності застосування державою ядерної зброї у воєнному конфлікті 1996 р. сказано наступне: "Суду не потрібно вказувати на те, що міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права, які на відміну від держав не володіють загальною компетенцією. Міжнародні організації керуються "принципом спеціалізації", тобто вони наділені державами-членами правами, що обмежені функцією спільних інтересів, забезпечення яких ці держави їм довірили" [142]. Таким положенням відзначено важлива особливість міжнародних організацій, спеціальний характер її правосуб’єктності.

^ Висновки до Розділу 1


Отже, у ході дослідження особливостей міжнародних організацій як особливих суб’єктів міжнародного права автор зробив наступні висновки.

Дослідивши історичні етапи розвитку міжнародних організацій, можна зробити висновок, що відносно постійні міжнародні об’єднання, котрі можна розглядати як далекий прообраз сучасних міжнародних організацій, з’явилися ще в давнину в епоху рабовласницьких держав. Виникнення ж перших держав вчені відносять до кінця ІV – початку ІІІ ст. до н. е. Саме їх вступ у відносини між собою привів до створення міжнародно-правових норм. Першими “міжнародними організаціями” були давньогрецькі сіммахії та амфіктонії, що діяли на постійній основі, мали вищі органи. Велику роль у створенні міжнародних об’єднань відіграли також торгівельні відносини. Саме торгові союзи Середньовіччя можна вважати прообразом сучасних міжнародних економічних організацій.

Перші постійні міжнародні організації виникли в середині ХІХ ст., проте вони не мали статусу суб’єкта міжнародного права. Вже в першій половині ХХ ст. поява нових міжнародних організацій та активізація діяльності міжнародних організацій зі спеціальних питань веде до часткової зміни їх правого статусу, до набуття ознак правосуб’єктності. Поява до другої половини ХХ ст. великої кількості нових держав і пожвавлення міжнародної співпраці веде до збільшення кількості міжнародних організацій і надання їм міжнародної правосуб’єктності.

Першою у світі міжнародною організацією універсального характеру була Ліга Націй. Вона мала систему спеціальних і допоміжних органів. При ній діяло дві автономні установи: Постійна палата міжнародного суду та Міжнародна організація праці. В рамках Ліги існували так звані «технічні організації» – Організація сполучень і транзиту, економічна і фінансова організація та Організація охорони здоров’я. Саме Ліга Націй стала першою міжнародною організацією, наділеною міжнародною правосуб’єктністю в розумінні сучасного міжнародного права.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Р О З Д І Л 2

^ ДОГОВІРНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ СИСТЕМИ ООН ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЇХ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ


2.1. Становлення та розвиток спеціалізованих економічних установ

системи ООН


Однією з найбільших та найавторитетніших міжнародних універсальних організацій є Організація Об’єднаних Націй, розгалужена система якої є основою для співпраці держав у різних сферах та засобом вирішення глобальних проблем людства. Одним із напрямків вирішення економічних проблем сучасного світу стало розширення економічних функцій ООН та створення цілої низки спеціалізованих економічних установ ООН. Кожна із цих установ має свою специфіку, зумовлену сферою її діяльності. Деякі з цих установ значно старші за саму ООН, як наприклад, Всесвітній поштовий союз (ВПС). Вони виникли в якості самостійних міжнародних організацій, і лише згодом увійшли до системи організацій ООН. Деякі були створені пізніше й майже відразу набули статусу спеціалізованих установ ООН, наприклад, Міжнародна морська організація (ІМО). Проте час виникнення тієї чи іншої спеціалізованої установи жодним чином не впливає на її правовий статус.

Історію спеціалізованих установ в другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. можна поділити на такі етапи:

  1. Період до Першої Світової війни. З’являються і розвиваються адміністративні союзи, такі як Міжнародний Союз для вимірювання землі (1864 р.), Міжнародний телеграфний союз (1865 р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.), Міжнародний комітет мір і ваг (1875 р.), Міжнародний союз для захисту літературної та художньої власності (1886 р.), Міжнародний союз залізничних сполучень, кількість яких до того ж постійно зростає [35, с. 70].

  2. Створення Ліги Націй та Міжнародної організації праці. Ліга Націй є попередником Організації Об’єднаних Націй. ООН та її органи продовжуватимуть здійснювати функції Ліги та стануть її правонаступниками.

  3. Період від останніх днів фактичного існування Ліги Націй до підписання Статуту ООН. Саме в цей період створюються ФАО, ІКАО, МВФ, МБРР.

  4. Поява ООН та створення її системи: регіональні комісії, комісії ЕКОСОР, спеціалізовані установи і т. д. Таке об’єднання формально закріплюють в Статуті ООН.

  5. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Міжнародна морська організація (ІМО) була створена в 1948 р. на Морській конференції ООН з питань мореплавства в Женеві, скликаній за ініціативою ЕКОСОР, як Міжурядова морська консультативна організація [28, с. 84; 86, с. 360; 11, с. 655]. Саме на цій конференції було прийнято Статут ІМО, який вступив в дію 17 березня 1958 р. У 1982 р. вона змінила свою назву на сучасну – Міжнародна морська організація. Угода між ООН і ІМО була схвалена ГА 18 листопада 1948 р. До її складу входить 167 держав [98]. Україна є членом організації з 1994 р. [127, с. 278]. Місцезнаходження штаб-квартири ІМО – Лондон. Завданнями організації є координація співробітництва між урядами з технічних питань в галузі міжнародного торговельного судноплавства з метою гарантування безпеки на морі, запобігання забрудненню моря, сприяння виробленню найефективніших стандартів, боротьба із забрудненням довкілля.

Наймолодша спеціалізована установа ООН – ЮНІДО – була створена внаслідок постійного розширення сфери діяльності ООН [28, с. 75; 6, с. 43]. В зв’язку з розпадом колоніальної системи і створення нових молодих держав перед світовою спільнотою постало нове завдання – подолання їх економічної відсталості. Саме з метою розв’язання цієї проблеми і було створено ЮНІДО. Сфера її діяльності обмежувалася питаннями промислового розвитку. У грудні 1965 р. Генеральна Асамблея ухвалила проект створення такої організації в якості координаційного органу Генеральної Асамблеї ООН. Штаб-квартира ЮНІДО була розташована у Відні, що, зважаючи на місцеперебування штаб-квартири ООН – Нью-Йорк, надавало їй з самого початку відносну автономність. До свого перетворення у спеціалізовану установу ООН ЮНІДО не була самостійним суб’єктом міжнародного права, оскільки в якості органу Генеральної Асамблеї була складовою частиною ООН, хоча і мала певні риси самостійності. Її самостійність проявлялася у тому, що до складу ЮНІДО могли вступити держави, що не були членами ООН, але входили до складу спеціалізованих установ ООН чи МАГАТЕ. Залежність ЮНІДО від ООН проявлялася у величезному впливі рішень Генеральної Асамблеї на діяльність ЮНІДО та її органів практично на всіх рівнях. До того ж статус органу ГА не дозволяв ЮНІДО виступати в якості незалежної юридичної особи. В рамках ЮНІДО ще у 1975 р. було прийнято рішення про її перетворення в спеціалізовану установу, вироблено Статут. Після його ратифікації вісімдесятьма державами-членами 21 червня 1985 р. цей допоміжний орган отримав статус спеціалізованої установи ООН, а з 1 січня 1986 р. вона розпочала свою діяльність у якості спеціалізованої установи ООН [125, с. 64].

До її складу входить 171 держава [105]. Україна є членом цієї організації з 1985 р. Протягом 1987–1991 рр. вона обиралася до Ради ЮНІДО. Штаб-квартира цієї організації й надалі розташована у Відні. ЮНІДО сприяє налагодженню та зміцненню відносин між розвинутими державами та державами, що розвиваються, заохочує діяльність, що сприяє залученню інвестицій, підтримуючи обмін технологіями. Особлива увага приділяється промисловому співробітництву на рівні підприємств з використанням цільових фондів та програм промислового інвестування.

Таким чином система спеціалізованих економічних установ ООН є невід’ємною частиною світової економічної системи. Кожна з цих організацій, починаючи з ВПС, і закінчуючи ЮНІДО, здійснює свою діяльність у окремо взятій, достатньо вузькій сфері. Історія виникнення цих організацій інколи не має жодного відношення до ООН, але тим не менше, їх становлення нерозривно пов’язане саме з нею.

^ 2.2. Поняття та класифікація спеціалізованих економічних установ системи ООН


В сучасній системі міжнародно-правового регулювання економічних відносин надзвичайно важливу роль відіграють міжнародні економічні організації, особливо спеціалізовані економічні установи системи ООН. Система ООН складається з цілої низки спеціалізованих та допоміжних установ, кожна з яких призначена для діяльності в певній сфері. Такий спеціалізований поділ дозволяє установам максимально сприяти співпраці держав у кожній окремо взятій галузі. В умовах постійного прогресу, що відкидає одні держави далеко назад від інших – розвинутих в технічному, а відповідно й економічному, плані – одне з провідних місць серед спеціалізованих установ ООН займають економічні. Беручи до уваги те, що ООН є не тільки найбільш представницькою (до її складу входять понад 190 держав), а й єдиною універсальною організацією, що має на меті підтримання міжнародного миру та безпеки, можна стверджувати, що саме спеціалізовані економічні установи ООН відіграють надзвичайно важливу роль серед економічних організацій, адже саме вони регулюють відносини в сфері економіки між державами-членами цієї універсальної організації, тобто є тією ланкою, що з’єднує розвинуті держави та держави з нижчим рівнем розвитку. Система спеціалізованих економічних організацій ООН є досить розгалуженою, що потребує спеціального дослідження поняття та класифікації цих установ.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

До “певних галузей” С. А. Войтович відносить фінансову, промислову, сільськогосподарську та інтелектуальної власності, а відповідно до спеціалізованих економічних установ – Групу Світового Банку (МБРР, МФК, МАР, БАГІ), МВФ, ФАО, ВОІВ, МФСР та ЮНІДО [25, с. 14].

Викладачі Паризької Сорбонни Д. Карро та П. Жюйар, відносять до спеціалізованих економічних установ системи ООН взагалі лише МВФ та МИРР [38, с. 19].

Треба зазначити, що сам термін “економічний” спеціально обговорювався на Конференції зі створення ООН в Сан-Франциско 1945 р. Згідно з рішенням Комітету ІІІ/3 він охоплює міжнародну торгівлю, фінанси, зв’язок та транспорт [171, с. 273]. Саме частково спираючись на таке рішення Конференції базують свою класифікацію спеціалізованих установ російська вчені О. О. Шибаєва та М. Поточний, поділяючи їх на три основні групи – установи економічного характеру, соціального та культурно-гуманітарного [133, с. 126]. До економічних відповідно належать МВФ, МБРР, МФК, МАР, ІКАО, ІМО, ВПС, МСЕ, ВМО, МФСР, ЮНІДО, ФАО, тобто економічні та техніко-економічні. Але така класифікація є досить нечіткою. Треба зазначити, що питання класифікації майже ніколи не зачіпається у працях з міжнародного права, а якщо і зачіпається, то досить поверхнево. Єдиної ж загальноприйнятої класифікації немає взагалі.

Спираючись на рішення Конференції та вищезгадані класифікації відомих вчених-міжнародників, найраціональніше, на думку автора, було б спеціалізовані установи ООН, котрі здійснюють свою діяльність в економічній сфері, поділити на дві окремі групи:

  1. безпосередньо економічні;

  2. установи економічного характеру [20, с. 270].

Безпосередньо економічні установи здійснюватимуть свою діяльність в сферах безпосередньо пов’язаних з економікою, а саме: валютно-кредитній, зв’язку, транспорту. Щодо сфери торгівлі, то жодна із спеціалізованих установ ООН не спеціалізується в даній області економіки. Але в порівнянні з 1945 р., коли приймалося рішення Конференції в Сан-Франциско, з’явилася нова спеціалізована установа, що здійснює свою діяльність в сфері економіки, в секторі промислового розвитку – ЮНІДО. Її також можна віднести до безпосередньо економічних, адже вона створена з метою подолання економічної відсталості та побудови економічного фундаменту для формування держави.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

^ 2.3. Поняття договірної правоздатності міжнародних економічних організацій системи ООН


Як вже зазначалося, право укладати міжнародні договори з іншими суб’єктами міжнародного права є одним із складових елементів правосуб’єктності міжнародних організацій. Вважається, що “...без самостійного права на укладення міжнародних договорів існування суб’єкта міжнародного права неможливе...” [123, с. 128]. На сьогоднішній день суб’єктами права міжнародних договорів є держави, нації, що борються за самовизначення, та міжнародні організації [107, с. 73]. Хоча треба відзначити, що суб’єктами права міжнародних договорів в давнину виступали ще міста, союзи держав і міст, інколи релігійні організації та окремі особи [2, с. 26].

Виходячи з визначення міжнародного договору як угоди між суб’єктами міжнародного права, можна стверджувати, що суб’єктами міжнародного договору можуть бути лише суб’єкти міжнародного права, передусім держави, міжнародні організації та нації, які ведуть боротьбу за державну незалежність. Право укладати міжнародні договори тісно пов’язане з міжнародною правосуб’єктністю і навіть вважається її найважливішим елементом [21, с. 282].

Наявність міжнародної правосуб’єктності у спеціалізованих установ можна довести, виходячи з тлумачення її установчого договору та аналізу його відповідності нормам та принципам міжнародного права [21, с. 282]. Установчі договори спеціалізованих установ ООН та інші міжнародно-правові акти закріплюють цілу низку міжнародних прав та обов’язків.

Перш за все, це право укладати міжнародні угоди, які за своєю природою є міжнародними договорами, тобто встановлюють міжнародні права та обов’язки для сторін. Сам факт укладення таких міжнародних договорів свідчить про те, що спеціалізовані установи ООН беруть участь у створенні норм міжнародного права (ст. 57 та 63 Статуту ООН, ст. 39 Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р.) [121, с. 18; 43].

Згідно зі ст. 57 Статуту ООН спеціалізовані установи мають зв’язок із Організацією, який виражається у міжнародному договорі. Він укладається ЕКОСОР та затверджується Генеральною Асамблеєю ООН. Саме укладення договорів між ООН та її спеціалізованими установами свідчить про правосуб’єктність останніх. Адже, як відомо, договірна правоздатність випливає вже з наявної правосуб’єктності [46, с. 17].

Так, Статті Угоди про створення МБРР у ст. 5 говорять про компетенцію цієї організації “домовлятися про співробітництво з іншими міжнародними організаціями”. Тобто мова йде про укладення міжнародних договорів з іншими суб’єктами міжнародного права, а саме міжнародними організаціями. Ці договори носять публічний характер, тобто не відносяться до договорів, які можуть укладати міжнародні організації як юридичні особи. Також положення про укладення договорів про співробітництво містять і інші статути спеціалізованих економічних організацій (ст. 4 Статуту МФК; ст. 9 Статуту МВФ) [93; 87].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Другою концепцією договірної правоздатності є "статутна", згідно з якою основою правоздатності міжнародної організації є її установчий акт та документи, що його доповнюють. "Наявність правосуб’єктності само по собі ще не є підтвердженням права заключати міжнародні договори, і все залежить від положень установчого акту даної організації [5, с. 413]. О. О. Шибаєва зазначає, що міжнародна організація "лише тоді має договірну правоздатність, коли це передбачено її установчим актом і лише в тому обсязі, в якому це зафіксовано" [130, с. 195]. Суть концепції полягає в тому, що основою всіх прав та обов’язків міжнародної організації є статут та інші додаткові документи, що регулюють її функціонування [136, с. 17; 61, с. 106]. Дійсно, міжнародна організація може отримати право укладати міжнародні угоди лише від держав-членів, які це закріплюють, в першу чергу, в установчому акті. Але й тут є свої недоліки, адже, як вже згадувалося вище, не всі установчі документи міжнародних організацій містять такі положення, а їхня практика свідчить, що на основі статуту і згідно його положень є можливим розширення компетенції організації шляхом прийняття додаткових рішень державами-членами, органами організації чи згідно практики, з якою погодилися всі члени, тобто за принципом їх мовчазної згоди [2, с. 21; 106, с. 89].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Існування стількох різних точок зору на договірну правоздатність міжнародних організацій свідчить про складність даної проблеми. І все ж у всіх концепціях є одне спільне – право укладати договори повинно співвідноситись чи прямо випливати із "правил" міжнародної організації [16, с. 494]. Таким чином, на нашу думку, договірна правоздатність спеціалізованих економічних установ ООН має виключно функціональний характер, обумовлений установчим актом та цілями кожної організації.

^ 2.4. Компетенція укладення міжнародних договорів

згідно з установчими актами спеціалізованих економічних установ

системи ООН


Протягом останніх років відбуваються значні зміни в сфері договірної компетенції спеціалізованих установ системи ООН економічного характеру. Суттєво змінюється характер та зміст угод, що укладаються цими міжнародними організаціями. Від взаємовідносин на двосторонній основі організації переходять до широкомасштабного багатостороннього регулювання економічних відносин, що значно полегшує співпрацю в цій сфері.

"Міжнародна правосуб’єктність міжнародної організації ґрунтується на нормах загального міжнародного права, тоді як договірна правоздатність міжнародної організації визначається її правилами", – зазначає А. Н. Талалаєв [106, с. 61]. В основі правил міжнародної організації лежить її статут. Саме цей документ є основним джерелом її договірної правоздатності, на підставі якого можна визначити її обсяг.

На думку Ренати Сонненфелд, обсяг договірної правоздатності кожної міжнародної організації має бути чітко визначений у її статуті чи правилах, а за їх відсутності, питання має вирішуватися шляхом застосування загальних принципів тлумачення звичаєвих норм міжнародного права [201, с. 205].

За характером установчих актів можна виділити дві групи спеціалізованих установ ООН економічного характеру:

  1. спеціалізовані установи ООН, котрі діють на основі установчого акту, що за своєю природою є міжнародним договором, за допомогою якого держави-члени наділяють організацію відповідною компетенцією. До них належить переважна більшість спеціалізованих установ;

  2. спеціалізовані установи ООН, що діють на базі інших документів. До них належить ЮНІДО, створена на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН [207, с. 21].

Установчі акти часто не зачіпають питань міжнародної правосуб’єктності організації [197, с. 1100], особливо, що стосується відносно молодих спеціалізованих установ. З точки зору автора, це можна пояснити тим, що на сьогоднішній день немає потреби зазначати в статуті організації наявність у неї правосуб’єктності, адже цей факт вже є незаперечним і очевидним.

Будучи одним із видів багатосторонніх міжнародних договорів, установчі акти спеціалізованих установ ООН мають типову форму і певні особливості щодо порядку прийняття цих актів, вступу їх у силу, застережень, тлумачення тощо. Всі вказані особливості пояснюються універсальним характером даних міжнародних організацій, предметом регулювання, зв’язком з ООН.

Одним із способів визначення обсягу договірної правоздатності міжнародної організації є тлумачення її установчого акту. Багато спеціалізованих установ надають Міжнародному Суду ООН виключне право тлумачити їхні установчі договори (ст. 14 Статуту ЮНЕСКО; ст. 75 Статуту ВООЗ) [92; 88]. Інші ж передбачають для цих цілей створення спеціальних арбітражів (ст. 8 Статуту МФК) [93].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Не можна забувати, що правоздатність міжнародних організацій повною мірою залежить від її статусу, практики, з якою погодилися держави-члени. Обсяг і коло прав міжнародної організації залежить від цілей та функцій, покладених на неї членами, та є особливим для кожної організації.

Таким чином спеціалізовані економічні установи ООН можуть укладати міжнародні договори з суб’єктами, що здійснюють діяльність у економічній сфері чи мають такий намір. Такі угоди можуть носити як адміністративний, так і неадміністративний характер, але в жодному випадку не можуть мати політичного характеру, і повинні укладатися з метою досягнення цілей організації, тобто координації співпраці держав-членів в економічній сфері.

Отже, можна зробити висновок, що договірна правоздатність спеціалізованих економічних установ ООН – це право укладати міжнародні угоди адміністративного та неадміністративного характеру з метою координації співпраці в економічній сфері, яке закріплюється в установчих документах організації, випливає з положень таких документів чи підтверджується практикою організації, яка має місце за згоди держав-членів.

^ Висновки д Розділу 2


У ході дослідження договірної правоздатності спеціалізованих економічних установ як складової частини їх міжнародної правосуб’єктності автор зробив наступні висновки.

Таким чином, міжнародна організація створюється для виконання певних завдань, чітко закріплених в її установчому договорі, внаслідок чого вона може брати участь у чітко визначених видах правовідносин. Кожна організація має свою сферу діяльності. В зв’язку з розвитком міжнародної співпраці в економічній сфері вагомої ролі на сьогодні набули міжнародні економічні організації. Найрозгалуженішу структуру елементів економічного характеру має система ООН. Спеціальні економічні установи ООН відрізняються між собою за характером діяльності, впливом на міжнародні економічні відносини.

Правосуб’єктність міжнародних економічних організацій чітко обумовлена їх метою – координацією економічного співробітництва. Через мету можна окреслити крайні межі об'єму правосуб'єктності будь-якої організації. Адже саме мета організації лежить в основі обсягу прав і обов’язків, що надаються їй державами-членами. Міжнародні економічні організації мають не лише чітко визначені і сформульовані повноваження на здійснення певної діяльності та її координацію у економічній сфері, але й такі, що не були передбачені в установчому акті, не регулюються загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права, але є необхідними для їх діяльності. На сьогодні обсяг правосуб’єктності міжнародних організацій економічного характеру має тенденцію до розширення, хоча і не втрачає свого функціонального характеру.

Об’єм міжнародних прав та обов’язків неоднаковий у різних спеціалізованих економічних установ. Основні права, котрі притаманні всім без винятку спеціалізованим економічним установам – це право укладати договори з державами та міжнародними організаціями, котре передбачено Віденською Конвенцією про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями чи між міжнародними організаціями від 21 березня 1986 р., та право установи та її посадових осіб на привілеї та імунітети згідно Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ 1947 р.

Юридична природа спеціалізованих економічних установ не може бути предметом для суперечки, адже, як вже згадувалося вище, спеціалізовані установи ООН нарівні з державами та іншими міжнародними організаціями володіють міжнародними правами та обов’язками. Об’єм правосуб’єктності держав та спеціалізованих установ майже однаковий, але відрізняється за походженням і залежить від функцій та повноважень останніх.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

По-друге, договірна правоздатність може закріплюватися як право на укладення робочих угод, тобто тих самих угод адміністративного характеру.

По-третє, договірна правоздатність може закріплюватися як право укладати угоди з ООН та іншими міжнародними організаціями, що мають спеціалізовані інтереси в суміжних сферах.

Автор робить висновок, що правосуб’єктність міжнародних економічних організацій чітко обумовлена метою їх діяльності – координацією економічного співробітництва. Через мету можна окреслити крайні межі об'єму правосуб'єктності будь-якої організації. Адже саме мета організації лежить в основі обсягу прав і обов’язків, що надаються їй державами-членами. Міжнародні економічні організації мають не лише чітко визначені і сформульовані повноваження на здійснення певної діяльності та її координацію у економічній сфері, але й такі, що не були передбачені в установчому акті, не регулюються загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права, але є необхідними для їх діяльності. На сьогодні обсяг правосуб’єктності міжнародних організацій економічного характеру має тенденцію до розширення, хоча і не втрачає свого функціонального характеру.

Визначено, що договірна правоздатність спеціалізованих економічних установ ООН – це право укладати міжнародні угоди адміністративного та неадміністративного характеру з метою координації співпраці в економічній сфері, яке закріплюється в установчих документах організації, може випливати з положень таких документів чи підтверджується практикою організації, яка має місце за згоди держав-членів.

Р О З Д І Л 3

^ ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВІРНОЇ ПРАКТИКИ

СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УСТАНОВ ООН

  • oldrussian.ru/chapter-vii-x-the-epistles-of-apollonius-and-the-treatise-of-eusebius.html
  • oldrussian.ru/list-of-experiments-mandatory-disclosure.html
  • oldrussian.ru/i-nstructor-bill-mckelvey-spring-2002.html
  • oldrussian.ru/ob-itogah-tretego-etapa-tretya-mirovaya-informacionno-psihologicheskaya-vojna.html
  • oldrussian.ru/personal-development-health-and-physical-education-4.html
  • oldrussian.ru/appendix-i-education-technology-plan-benchmark-review-san-rafael-city-schools-district.html
  • oldrussian.ru/comparative-analysis-with-particular-reference-to-the-needs-of-ireland.html
  • oldrussian.ru/glava-sedmaya-russkie-gusari-na-polyah-srazhenij-povsednevnaya-zhizn-russkogo-gusara-v-carstvovanie-imperatora-aleksandrai.html
  • oldrussian.ru/pro-zahist-nformac-v-avtomatizovanih-sistemah.html
  • oldrussian.ru/tema-44-poltichn-ta-derzhavn-rezhimi-v-zarubzhnih-kranah-kafedra-konstitucjnogo-admnstrativnogo-prava-za.html
  • oldrussian.ru/international-health-management-llc-welcome.html
  • oldrussian.ru/i-predzhe-vsego-obuchat-roditelej-vospitanie-nachinayusheesya-do-rozhdeniya.html
  • oldrussian.ru/45-gosudarstvennaya-politika-zashiti-okruzhayushej-sredi-bezopasnost-zhiznedeyatelnosti-shpargalka.html
  • oldrussian.ru/konspekt-lekcj-z-disciplni-osnovi-rekonstrukc-storichnih-mst-d-lya-studentv-5-kursu-profesjnogo-napryamku-060102-arhtektura.html
  • oldrussian.ru/iii-pristav-deryabin.html
  • oldrussian.ru/diplomna-magsterska-robota.html
  • oldrussian.ru/glava-5-obuchenie-vistavochnoj-sobaki-rabote-v-ringe-vistavochnaya-sobaka-ternistij-put-k-pedestalu-nekotorie-glavi.html
  • oldrussian.ru/the-reward-series-multimedia-and-the-internet.html
  • oldrussian.ru/4sushnost-i-znachenie-biznes-planirovaniya-biznes-planirovanie.html
  • oldrussian.ru/virshennya-gospodarskih-sporv-pritika-stornka-27.html